Що було, не згадуй непривітом,
Що минуло, хай горить, як жар.
Я ж лише хотів гречковим цвітом
Напоїти кіс твоїх янтар.
Не кляни мої тривожні бурі.
Бо у них життя мого блакить.
Я ж хотів лиш в неба взять лазурі,
В непривітний зір твій перелить.
Може, ти була скупа в розмові,
Як під льодом річка у півсні,
Я ж хотів, щоб у твоєму зорі
Жайворонки бились голосні;
Що ж, не вийшло, що ж, нехай розлука,
Знову труд і розшуки доріг.
І весна стобарвна і стозвука
Біля серця стала на поріг;
Знов гречки біліють, пахнуть бурі,
І шумлять дуби у тьмі ночей,
І річки небесної лазурі
Пропливають без твоїх очей.
1956
|
|
|
