М. Рильському
Не одну ще дорогу пройду у житті,
Не одну подію душею ізміряю.
В серці людини, не в самоті —
В дружбі, в любові
Вірив і вірую.
Вірю у воїна в час розлуки,
Вірю у пісню, як в легіт ріки,
Вірю в людські трудовії руки,
Що землю квітчають на довгі віки.
Вірю дитині за партою в школі,
Вірю в травневий ласкавий грім,
В колос пшеничний у чистому полі,
В зорі погожі над домом моїм.
Я не наслухався ночі короткої
Струн солов’їних, ростивши сади,
Я не напився тієї солодкої,
Дніпре, мій Дніпре, твоєї води!
Я ще не знався з морями широкими,
Що на каховських поплинуть стежках,
Не обходив молодими кроками
Синіх озер по лужках-бережках.
Шепче мій край, урожаєм багатий,
Кличе дорога, легка і крута.
Ти піднімайсь, молодий і крилатий,
Так, як завжди в поминулі літа.
Серце, як вогник непогасимий,
Чисті надії неси, мов кришталь,
Вийся, здіймайся, наш голубе сивий,
Вище і вище, і вгору, і вдаль...
Рано вставай, і лети опівночі,
І повертайся на рідні поля.
Глянь, як з тобою співати хоче
Наша рідна і наша погідна,
Наша радянська безсмертна земля!
|
