Зацвітай, росянистий мій луже,
Де живуть орачі й ковалі,
Здрастуй, плем’я співуче і дуже,
На вкраїнській радянській землі.
Хай ірже десь парнасівський коник
І підвозить до слави митців.
Нам би менше поетів-іконок,
Тільки більше б народних співців.
Не від цього худого Пегаса,
Що гарцює на тисячу тем, —
Од великої слави Тараса
Ми живем невмирущим вогнем.
Нам би знищить задвірки й затиння
У моїй і у вашій судьбі.
Тільки б менше того павутиння,
Що сплітають поети собі.
Тільки б знали, як трактор заводиться
І як саду квітчається віть,
Як зерно у колоссі народиться
І як шахти поскрипує кліть.
Кожен має в житті своїм дати,
І невдачі, і радісні дні.
Я не можу усіх вас згадати,
Пробачайте, хороші, мені.
Нам не слава потрібна, не тучі,
А ясна неозора блакить.
Вилітайте, орлята співучі,
В мене серце із вами летить.
І від доброго вашого слова,
Без зазнайства, і кривди, і чвар,
Хай зотліє словесна полова,
А спахне поетичний пожар.
Знати радість, в журбі не хилитись
Кожен рік, кожен день, кожну ніч.
Нам би тільки учитись і вчитись,
Як велів незабутній Ілліч.
Зацвітай, росянистий мій луже,
Де живуть орачі й ковалі,
Здрастуй, плем’я співуче і дуже,
На вкраїнській радянській землі.
|
