І висушить земля людські гарячі сльози,
І бронзовим вінком квітчатиме труди,
Бо душу полонять нові метаморфози,
Де доброта живе, а злу нема ходи.
Зникає чорний тон, яскріє неповторний
Червоно-голубий, отак вже повелось,
Лише рілля в степу, зберігши колір чорний,
Його перелива у золото колось!
|
|
|
