Як посадить яблуню кожна людина —
Заваляться війни й важкі фронти!
То була в Довженка утіха єдина,
В мудреця поезії і доброти.
І я вже бачу, як вони йдуть —
Раби, й астрономи, й поети чулі,
Важкі сталевари, і жваві, як ртуть,
Діти негрів, і кулі.
Плугатарі
На зорі,
Матері довгокосі і тихі, як завше,
І діди протоптали сліди,
Епохальні бороди розіславши;
Білі, і жовті, і чорні,
І напівчорні — єдина сила,
А за ними, за ними у далі озорні
Білі яблуні стелять вітрила.
Білі яблуні у високості,
З медвянистою звабою,
Над захланністю і жорстокістю,
Над підлотою й зрадою;
Над сльозами й твердими ранами,
Де зажуреність в сповиточку,
Понад втомами і кранами,
Над ув’язненими в одиночку.
І земля налилась яблуневим соком,
І вклонилась яблуня хлібу,
І дарує небо дарунком високим
Яблуневого місяця скибу.
|
