Отак пролечу сніжком над долиною,
Вересневим дощиком в щедрім полі,
Стану в житті малою хвилиною,
Чорною гілкою на тополі;
Чорною гілкою, гілкою синьою,
Яблуком. Променем. Просто росиною.
І запишуть трави мою іменную,
І побачать серце — мов кулю земную.
Розгойдає сонце свої качелі,
І бджолині вдарять віолончелі;
Над тими шляхами — де так ходилось!
Над тими літами — де так любилось!
Не доїдено хліба свого до останку,
Не доціловано очей на світанку,
Не докуто словечка, бо впала туча,
Не доміряно правди: вона колюча.
Написав ці рядки жартома неначе,
А мій друг сидить і над ними плаче.
|
|
|
