Відгриміло, грозою відблискало,
Розлилося в гаряче проміння,
І над сивими обелісками
Молоде піднялось покоління;
Не маленьким, у кучерях, хлопчиком,
Без наруги, зітхань і облуди,
Не затемнене чорним окопчиком,
Не пробите свинцями у груди;
Гордовите у мужності, зрештою,
У піснях, у дерзаннях, у місіях,
Не залякане вночі арештами,
Не допитуване на комісіях.
Зеленіє, напружено ключиться,
Не чекаючи фальшо-овації,
І як треба помучитись — мучиться,
Без печаток і рекомендацій;
Покоління із краю отецького,
Голосами — як сурми у хмари!
І від тяжкого сну соловецького
Не лягають на душу кошмари...
Видно, інші, що повного мірою
Брали муки, де серцю згоріти,
Умираючи нічкою сірою,
Віддали йому віщі завіти.
І воно із батьками-вожатими,
Ненавидячи догми і тризни,
Наче поле зеленеє жатиме,
Доки й серце клекоче Вітчизни.
І воно — на дорогах на трасових,
Де шумлять музикальні тополі,
Дослухається мислей Тарасових,
Виглядає Бетховена в полі!
1962
|
