У літах, де маєво зелене,
Де небес глибока течія,
Ти не раз приходила до мене,
Посестро, поезіє моя.
У літах, на дальніх перегонах,
У ночах, на збитому льоду,
Пізнавав у незвичайних тонах
Подих твій, усмішку і ходу.
В дні щасливі і в часи розлуки,
В доброті, не мавши крихти зла,
Всі мої боління брала в руки,
Все моє зростання берегла.
Щоб не брів на стежки випадкові,
Падав і підводивсь — на круті,
Щоб ніколи я у ріднім слові
Не кривив душею у житті.
І, твоїм диханням обігрітий,
В совісті твоїй набравши прав,
В світ великий, снами не сповитий,
Я летів, мов серце розривав.
Ти прости мені, як добра мати,
Що вливає синові снаги,
За мої гріхи — їх небагато,
За мої несплачені борги,
За мої тривоги необжиті
В клекоті, у зорях, в ніч німу.
І якби ще бог ходив у світі,
Я б тобі моливсь, а не йому!
1960
|
