Її не купиш цвітом провесен,
Ані горлянкою, ні чином.
Поезія — це діло совісне,
Не грайся нею безпричинно.
Така собі, не знає старості
І на чолі не ставить дати,
Із чорним попелом і паростю
Стоїть одвічно біля хати.
І не легкими переливами —
Важкою кров’ю серце крушить,
Сяйне крилом своїм малиновим,
А чи одніме, чи задушить.
|
|
|
