Яблук натруси мені із саду
Та осіннє небо простели,
Надішли розлуку й першу зваду,
Щоб вони веселими були.
Одягни розлуку у світання,
Не жалій і смутку на чоло,
Щоб моє притаєне зітхання
По каменю квітом ожило.
Ожило і зваду попросило —
Білу айстру, синій промінь вніч,
Довгих літ незгублене вітрило, —
Я ж його чекаю сто сторіч...
В вечорове прозір’я зелене,
Сповнені незгублених надій,
Хай сідають за столом у мене,
Наче друзі в вірності моїй.
І у тих надіях добрий серпень
Найщиріші викує слова,
І небесний молоденький серпик
Все життя коситиме жнива.
|
|
|
