Не нарікаю на жару пустель,
На дебрі, й болота, і на негоду, й скруту,
На втому ніг в морозу північ люту,
На вогники блякні невидимих осель.
Я просто мало жив. Я тільки віть
Людських шукань, врожаїв та політь,
Я тільки іскра ватри молодої,
Суремний крик у сніжному завої,
Клітина вибуху нових століть.
Пожадний зір опалює мета:
Куди послати тінь на піски й болота,
Де пісню висіять, де розтопити кригу,
Де щедрістю заколосити книгу,
Я просто мало жив. Скупі літа...
Ще треба з іскри запалить вогні,
Від попелу обтерти ночі й дні,
Із деревцем навчитись розмовляти
І мудрість інших запросить до хати.
Я просто мало жив. Повір мені.
Мені б сто рук — звільнити світ від мук!
І сто очей — у темряву ночей!
А серце хай одне, гаряче, як і нині,
Воно — не сирота, воно ж бо при людині.
|
|
|
