Сам собі творю дереворити,
Коли дуб повалить віковий.
Навіть камінь стане говорити,
Коли я не буду вже живий.
Через ніч, через походи люті,
Де тривожно пролягав путь,
Ті серця гарячі, не закуті,
В камені і в слові оживуть.
Я себе подвою і потрою
І на людськім вічі без жалю
Вам, неначе лицарям із Трої,
Многострадне серце поділю.
Хай воно заб’ється, затріпоче
В камені, у вічному вогні.
З вами жити й з вами вмерти хочу,
Взявши вас в рядки полум’яні.
|
|
|
