Розпустилися парості в ясної зорі,
Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім
дворі.
Блись! Блись! — зірка встала,
Світлий волос розчесала:
Мирові не буть! (2)
Заіржали кониченьки у ясел стоя,
Зготовлена козаками дорожня зброя.
Спис, шабля гостренькая,
І рушниця цілкенькая,
І козацький кнут. (2)
Задзвонили в Батурині у великий дзвін:
Прощається із Богданом ввесь гетьманський
двір.
Йде рада за гетьманом —
За Богданом добрим паном
В поход проводжать. (2)
Закричали сірі гуси, в вирій летючи;
Заспівали козаченьки, в похід ідучи, —
Крик! Свист! Музика грає;
В вітрі короговця має;
Коники іржать. (2)
Кругом поле широкеє рястом зацвіло:
Не ряст — військо гетьманськеє у похід
вийшло.
Під ним земля дрижить;
Курява стовпом стоїть,
Хмари вслід ідуть. (2)
Попереду сам Богданко конем виграє;
Він до синього до моря степом прямує —
Ідуть моря оглядати,
Жупанів набирати,
Грошей нагрібать! (2)
Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь:
З козаками додомоньку гетьман не вертавсь.
Батурин снігом вкрився;
Десь Богданко забарився —
Додому нема. (2)
На четвертий жерстяний ріг в полі заревів:
То Богданко із походу веде козаків —
Звісивши головоньку,
Ідуть коні додомоньку,
Козак утомивсь. (2)
Віталися козаченьки дома з батьками;
А на дворі на гетьманськім музики грали;
Козаки сходилися,
Сріблом, злотом ділилися,
Пили, гуляли. (2)
Після зими й негодоньки зацвіли садки;
Після війни — відпочили дома козаки:
Козак світом мутить;
Дома п’є та уси крутить —
Та все не гуля!» (2)
|
|
|
