Далі взяла коло чарів
Перстень положила
Та й побігла додомоньку —
Щоб мати не била.
6
«Ой бачиться — наплачеться,
Самі сльози ллються:
Від милого сватів нема,
Від нелюба шлються!» —
Так темненькими ночами
Маруся співала,
Поки в циганки-ворожки
Чар не добувала.
Тепер місяць ще не сповнивсь
(І люди не знали),
Як від Гриця до Марусі
Старостів прислали.
Через тиждень в молодої
Музики заграли,
І в неділю на весіллі
Свати заспівали:
«Ой ти, душенько,
Наша Марусенько!
Відсунь віконце,
Подивись на сонце:
Чи високо сонечко на небі?
Чи багато боярів на землі?
Чи хороший молодий на колір?
У-у-у!»
Ой брат сестру виряджа:
«Оце тобі, сестро дорога,
Їдь же ти до свекра здорова!
Та будь же ти здорова, як вода,
Та будь же ти багата, як земля!
У-у-у!»
7
Чого ж тому молодому
Весілля не мило?
Чого йому Марусенька
Так швидко остила?
Повісив він головоньку,
Як листочок в’ялий;
Нудно йому на серденьку,
Очі повпадали...
Питається чоловіка
Марусенька тихо:
«Відкіль тобі журба твоя?
Відкіль твоє лихо?
А чи пісні, вечорниці
Ізбавили груди?
А чи твою головоньку
Наврочили люди?» —
«Ох, не пісні, не уроки —
Журба мене з’їла!
Чомусь мені, голубочко,
Женитьба не мила...
Оцей мене перстень із’їв!
З вечорниць ідучи,
На дорозі із сим перснем
Узличок налучив!
Я узличок, розв’язавши,
На шляху покинув;
Перстень взяв собі на палець —
І з тої години
Світ не милий, ніч безсонна,
В’яну — як билина!»
8
Тече річка вік із віка,
Та води не спали,
А Гриценька в дві неділі
В душину сховали...
Овдовіла Марусенька,
Сама захворала
Й до своєї могилоньки
Чари проклинала...
Коли б була Марусенька
Циганки не знала,
Коли б була та ворожка
З чарами пропала!
То ти б була, Марусенько,
Гриця не згубила,
То ти б була, Марусенько,
Й сама була жива:
Бо чарами верховодить
Нечистая сила.
|
