Нехай і так, що я той раб нікчемний,
Що часом падає, щоб підвестися знов;
Та знай і ти, що біль мій — не даремний,
Що він вигоює, витроює любов.
Коли я раб — то раб, що рве кайдани,
Що не скоряється, нести не хоче гніт.
Нехай горять, нехай ятряться рани,
Та крізь криваву млу тих мук я бачу світ.
|
|
|
