Лисиця

Остап Вишня

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном.

Тоді шкурка в лисиці робиться густа-густа, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка.

Лисиці водяться у нас в Радянському Союзі геть-чисто на всенькій території — і на ланах, і на болотах, і в лісах та перелісках.

За весь час нашого свідомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всіх вищесказаних місцях і на всіх тих місцях в них стріляти.

Збираєтесь ви, значить, на лисиць.

З цього приводу ви говорите вдома:

— На лисиць поїду! У Сріблянському ярку, казав Йосип Євдокимович, два виводки. Поїду, чотири-п'ять лисичок тарарахну, — от воно: тобі горжетка, мамі горжетка, бабушці горжетка, дєдушці горжетка. Це як чотири! А як п'ять, — то й мені горжетка.

Полювати на лисиць, — одягатись треба дуже тепло, бо — зима, доводиться стояти на гону довгенько, — лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, — замерзнути можна.

Треба вам знати, що звір, — коли його піднімуть і поженуть гончаки, — робить коло: і заєць, і лисиця, і вовк.

Кожний із них, зробивши коло, повертається до того місця, звідки його піднято, — отже, ваша задача не бігти разом із собаками за зайцем, чи за лисицею, чи за вовком, а стати на місці й чекати та стежити, коли він, оббігши коло, повернеться до свого лігва.

Собаки гонять, як знаємо, уголос, і коли наближається гон, — знайте, що звір іде до вас!

Стежте тоді пильно!

Голос наближається, наближається, наближається.

Ось майнула серед кущів золото-червона стрічка, як блискавка!