Лось

Остап Вишня

Лось, або лісова корова, плодиться здебільша по лісових просторах північної частини Батьківщини нашої — Радянського Союзу.

Забрідає він іноді і в центральну частину, доходить до Білорусії й до українського Полісся, але дуже й дуже рідко.

Одного разу зчинився був гвалт, що під Києвом, у Пущі-Водиці, бачили в лісі лося.

Зібралися місцеві охотники, позаряджали рушниці жаканівськими кулями, наздогнали того лося, оточили, — до нього, а він не дуже й тікає, а просто йде на мисливців і мукає...

Виявилося, що звичайнісінька собі корова, та, до того, ще й ялівка, в лісі заблудилася.

У Києві одного лося я сам бачив, але не цілого лося, а саму тільки голову, але про це трохи згодом.

Лось зветься ще «сохатим».

Чому він так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, що колись, за давньої давнини, коли мамонтів у чотирилемішний плуг запрягали, то лосі тягали тільки соху.

Лось — звір дуже здоровий: дорослий самець важить іноді більше як тонну.

Отже, заполювати лося — не тільки гордість, а пудів з півсотні доброї гов'ядини (чи лосятини), не кажучи вже про шкуру, ратиці, хвіст і роги.

А роги в лося величезні та розложисті — гребінців із них можна наробити, ну, може, не вагон, а таки чималенько.

Полювати лося — річ дуже прибуткова, через те ми й узялися розповісти про спосіб цього полювання, хоч на Україні лосі й не плодяться.

А може, хто й зацікавиться, кине таке невигідне діло, як приміром, завідувати продбазою чи продкрамницею, та й подасться у північні лісові простори:

— Подамся, — мовляв, — на лосів! І сам прогодуюсь та й жінку з дітьми забезпечу.

Для таких оце й пишеться.