З крякухою на озері

Остап Вишня

Ох і очеретяна ж річка Оскіл! Ох і рибна ж вона, ох же ж і вутяна.

І вутяна, і дупеляча, і бекасина!

А яка вода в Осколі!

Лагідна, ласкава, м'яко-шовкова!

Як попливти з міста, з Куп'янки, Осколом за течією, кілометрів за двадцять, на узгір'ї розляглося село Сеньків...

Під Сеньковом Оскіл-річка ділиться на три рукави-річища; а поміж ними, поміж рукавами-річищами, — острови, буйним очеретом закучерявлені, очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...

«Ой шумить очерет та й лепехуватий», щось своє шарудить-говорить ясно-зелена куга, і пахне, — аж пашить — так пахне, — дика м'ята-рута!

Серед очеретів тих густо-буйних озера-свічада, а на озеpax латаття, а на озерах білі лілеї і килими-килими-килими з темно-зеленої ряски...

А серед озера — плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотаві карасі — «Ну, їй-богу, як лопата», — і лини — «Ох і лини, ви зроду не повірите!»

І падають на ті озера чирята, падають крижні й широконоски...

І скрізь, скрізь, поміж очеретами річок наших, — невеличких і величких, — є обов'язково «біле» озеро і обов'язково «комишувате». А потім уже назви озер-свічад пішли чи від прізвища колишнього хазяїна, чи від якоїсь події, що її свідком були ті свічада-озера...

Може, січа там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голівонька смерть у тому озері прийняла, то й буде тоді «Татарське» альбо «Турецьке» озеро, Марусине, Іванове озеро...

А чи, може, князь якийсь древній над озером шатро своє розкидав, як на печенігів походом ішов, — тоді його аж із прадавніх-давен прозивають Князь-озеро...