Риба — в Пслі... Отак тече-тече спокійно Псьол, і раптом серед його тільки: — Л-л-ясь! Так кружала по воді й побігли... То риба «балонулась»... Риба в Пслі любить «балуватись»... Там її до гибелі. — Ох і риби ж у нас у Пслі! Як хмари! Ну, а вже ж і любить люд православний рибку впіймати! І ловлять... — Ну як, Іване Семеновичу? Клює? — Та щось не чуть. Скоро клюватиме... Така, оце бачу, прикмета, що об'язатілно заклює!.. — І таки й ловите іноді? — Та ловили... Колись так ловили, що насилу було додому дотириш... Лящ — по пуду! Коропи — по пуду! Марена — по пуду! Головні — по пуду! Підусти — по пуду! Щуки — по пуду! Одного разу як завудив, так повірите — у воду втягло! Упав у воду, дивлюсь — короп. Я вудки не пускаю... Він тягне, а я пливу... Він тягне, а я пливу... Та все його до берега, до берега справляю. Дивлюсь — заморився вже... Я тоді як підскочу до його та за зябри, а сам верхи... Та як ударю його п'ятами по ребрах, так він на берег, як жеребець... А я на йому... Та ще й берегом мене віз, так, як одвіціля та до тієї осики. Два пуди тридцять один фунт короп... Шкура на йому вже отака, як оце в мене свитка, а луска як срібний карбованець... Ловили. Скільки я її, тієї риби, попотягав, так хай господь милує і криє. Та воно, положим, і вударя такого, як я, ви тут і не знайдете. Я та ще Петро... Петро, положим, не такий вудар, як я, а ловить непогано... А то, що ото сидять, — то так: тільки воду каламутять та рибу полохають... Хіба воно розуміє, як її ловити? Сидять вударі, у воду дивляться... І кожний із них: — Ловили... От як завудив. Я сюди, а вона туди. Я сюди, а вона туди. Так повірите... Три пуди. Та воно, положим, і вударя такого, як я, ви тут не знайдете... Я та ще... А то хіба вударі? То так... Ловлять рибку... Я довго придивлявся, як тую рибу у Пслі ловити... Штука, сказати вам, дуже інтересна... Різними способами можна рибу ловити. Ловлять, приміром, «хваткою»... «Хватка» — це така довга-довга палка, а на палиці на тій обруч великий, а на тому обручі сітка, на манір великого лантуха, начеплена... «Хватку» ту заводять потихеньку в річку й цуплять до берега... Витягають лепеху, латаття, глей, каміння й корчі... «Хваткою» вона зветься через те, що доки ви її з річки витягнете, вас починає хватати за черево, за поперека, за «отут», і ви тяжко дихаєте... Коли оддихаєтесь, кажете: — А щось велике вдарилось! Мабуть, щука!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ловлять сіткою... Напинається через річку сітка, а рибалки заїздять човнами з «хрокалами» в руках, «хрокають» — наганяють рибу... «Хрокало» — це дерев'яна така штука, всередині видовбана ну як ото глечик, чи що, і надіта на довгу палицю. Як шугнеш тим «хрокалом» у воду — так згук такий получається: — Х-р-ро! Риба того згуку страшно боїться і мчить прямо на сітку. Потім тую сітку витягають на берег... Тягнуть її потихеньку, тягнуть, тягнуть... — І-і-і! Бодай твоя і путь погибла! Знову зачепилась! Я ж і знав, що тут «чепа» є! І-і-і! Одчіпляй! Поринай! Тягни! Не смикай! Тягни! Та не смикай! Уже! Витягли... — Я так і знав, що порвемо. Згортай сітку, неси додому та сідай латай... Учора зачепилися і позавчора зачепилися. І торік зачепилися. І позаторік зачепилися... — Ну, а як? Ловите сіткою? — От ловили. Було як затягнемо — пудів двадцять. Та все отака. ...Ловили... Найцікавіше ловити рибу вудкою... Це дуже інтересний, захватний, прекрасний спорт... Тільки й вудка — на що, здається, проста штука, а вимагає вона великого і вміння, і знання справи... Не знаючи, рибки не впіймаєш... Тут (с. Мануйлівка) з берега не ловлять... Тут будують гатки у воді і вудять із тих гаток. Гатка — це такий поміст на палях, де сидить бородата людина і дивиться на вудки, що лежать у воду закинуті... — Заклює. Таку вже прикмету бачу!.. Але до того, поки ту вудку закинеш, треба чимало дечого знати й зробити... Насамперед — принада. — Принадити рибу треба. Хіба путній вудар без принади вудить?! Для принади найкраще варена пшениця... — Коли звариш пшениці, та ще якби з сиром, — от тоді кишить у тім місці риба! Пшениці на сезон треба пудів із п'ятнадцять... Добре, як такий час, коли вона в копах на полі лежить, — можна свиснути, вимолотити, зварити й засипати... А як нема? Тоді: — Доки ти, скажи ти мені, пшеницю з комори для тієї риби тягатимеш? Видохла б вона тобі! Їй-богу, вудки на твоїй голові поб'ю... — А де ти стоянки поставила? — Навіщо тобі? — Сиру хочеться!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
От коли ви вже ту принаду засипали, тоді можна й вудки закидати... Ловлять рибку на черв'яка, на коника, на макуху (конопляну), на хліб. Найбільше тут ловлять на макуху... Шматочок макухи на гачок чіпляється і у воду закидається. Сидить людина й дивиться на вудку. — Заклює. Таку вже прикмету бачу. Через хвилин десять витягається вудка й чіпляється новий шматочок макухи, бо той уже вода змила... І так можна цілу ніч вудити... Дуже інтересний спорт... У Пслі є дуже велика риба... Приміром: короп, лящ, марена, головень, окунь, сом, щука і т. д. Короп — не ловиться на черв'яка, на коника, на хліб і на макуху... Лящ, марена й головень — не ловляться ні на макуху, ні на черв'яка... Найкраще ловити на «живця». «Живець» — це маленька жива рибка, що чіпляється на гачок. На живця дуже добре ловиться хижа риба: щука, окунь. Єдина хиба ловлі риби на живця — це та, що живці не ловляться...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ловить рибу дуже багато народу. Сила гаток на Пслі набудовано... А ще є такі, що й не ловлять... — Чому ви рибку не ловите? — запитуєте ви їх. — Рибка плаває по дну! — вони кажуть. Що вони хотять цим сказати — хто їх знає?! |