Було це надвечір у суботу, під неділю, а може, в п'ятницю надвечір, під суботу, — це не так-то уже дуже й важливо. Головне — було це ще взимку. Снігу вже нападало чимало, а сніг усе іде собі та й іде. Голова правління одного колгоспу, Махтей Федотович, наказав сторожеві: — А поклич-но мені діда Тимоша! — Якого, — питає сторож, — вам покликати діда Тимоша? У нас є два діди, і обидва Тимоші. — Глухого. — Так вони ж у нас обидва глухі! — Хіба і другий вже оглух? — Оглух! Ще влітку, як ото буря була. Як ото страшенно гримнуло, — вони й оглухли. — А я й не знав! — каже голова. — Ти мені того поклич, що вже давно не чує. — Так, мабуть, з печі не стягну. Вони ж із печі не злазять! — А ти не тягни, а ладиком його, ладиком! Голова, мовляв, правління просять, щоб до правління прийшли. Діло, мовляв, важливе є. Пішов сторож кликати діда Тимоша до голови правління. У дідовій Тимошевій хаті сторож застав самого тільки діда, на печі, звичайно. — Здорові були, діду! — Га? — питає дід Тиміш. — Здоровенькі, кажу, були, діду! — з усієї сили гукнув сторож. — Ага! — відповів дід Тиміш. — Голова правління, Махтей Федотович, просить, щоб до правління прийшли! — гукнув сторож. |