Вечорниці

Остап Вишня

Пісня є така:

Ой не ходи, Грицю,
Та й на вечорниці,
Бо на вечорницях
Дівки-чарівниці...

Славна пісня... Жалібна така, жалібна... Про вечорниці пісня...

От і пісня є про вечорниці хароша, і дівчата на тих вечорницях чарівниці, а згадувати про них мені нелегко...

Тяжкувато мені про вечорниці згадувати...

Особисті, сказать би, спомини...

Ану, от ви? Скажіть, тільки по совісті скажіть, коли б вам на двадцятий повернуло, та коли в грудях міх ковальський, а там, де тепер перебої та колька, так там увесь час:

Та-тах! Та-тах! Та-та!

Твердо так, як молотком по ковадлові...

А нижче, де жога тепер, де ікавка, де гурчить і неприємно муляє, так отам розпирало... Отак підкотиться знизу до легенів, обхопить таким гарячим-гарячим, зіпреться, стисне — і рве... Просто-таки рве... І у виски полум’ям палахкає... А жилами вороний баский жеребець скільки духу смалить...

Та коли б з хати, що отак навскоси од вашої, зовсім недалечко, через дорогу тільки скакнути, щоб з тої хати по заметах скакало веселе:

Ой надворі метелиця,
Чого старий не жениться...

Всиділи б ви вдома? Не вискочили б як скажений з сіней і не вдарили б через дорогу навскоси?

Ні?!

Брешете! Не всиділи б!

А мене за те мати била...

Била та ще й приказувала:

— А не ходи, шибенику, та на вечорниці.

Та чаплією — раз!

Не люблю я ні вечорниць, ні тої пісні!..

Хоч і співала її мати на інший голос, та все дно слова трохи-трохи, може, тільки не однакові...

Особисте, скажете?

Так, особисте, але що поробиш?... Факт залишається фактом...

І той факт зіпсував мені все враження від вечорниць...

А насправді яка хороша штука оті вечорниці...

Особливо для дівчат...

Танки, співи, веселощі...

Хлопці веселі, а дівчата ще веселіші...

Той прискочить ущипне, той підбіжить лясне...

Та все з приказками, та з приспівами...

На столі чарка, сало, книш...

— Випий, Марино!

— І таке й вигадаєш... Зроду не пила...

— Зроду ти маленька була... Ось на, покуштуй...

— І-і-і! Та й гірке яке!

— То воно спочатку гірке, а потім солодке...

І справді потім так солодко-солодко робиться... Голова мов на гойдалці... А потім жарко... І кров горить...

А потім ворота дьогтем обмазані...

А ще аж потім-потім дитина...

А потім батько з двору гонить. Мати за волосся волочить...

Солодко так, солодко після вечорниць...

А де, як не на вечорницях, про все взнаєш, про все довідаєшся...

І що на Ониськовім полі щось покрутки покрутило. Та що не зайде Онисько ячмінь косити — ніяк не вкосить... Та вже баба Наталиха навчила.

«Вийди, каже, ти до своєї ниви після півночі, ще як півні не співали. Та стань ти задом до місяця, тричі перехрестись, а тоді правою ногою дригни і лівою стукни. Та дванадцять разів круг ниви оббіжи, та так оббіжи, щоб не дихав, а тоді впади на межі навколішки та й промов:

— Згинь! Згинь! Згинь! Пропади, нечиста сило!

Тоді й коситимеш».

Де про це дізнаєшся?

...А що під старою греблею гадюка сажнів дванадцять завдовжки живе, а на голові в неї вінець той, що відьми в нім на Йвана Купала вінчаються...

...А у Йванихи позавчора опівночі відьму бачили. Корову приходила доїти. Насилу Йваниха одхрестилася. Двічі перехрестила — не бере. Тоді вона в третій раз як хрестонеться, так відьма та туманом-туманом через Пилипову леваду так і попливла.

А Йваниху ледве живу ранком знайшли. Нічого й вимовити не може. Усе плюється та хреститься.

А ввечері ще зовсім здорова жінка була, два кухлі самогонки ще випила.

...А до Свирида вовкулака тої ночі приходив. Кудлатий такий та волохатий. Стукав в двері та: «Оддай, Свириде, калитку з золотом, а то я з тебе кров виссу!» Свирид свічку засвітив перед іконою. Перехрестився тричі та за сокиру... Рип з хати, а воно як удариться об землю, та так, як людина, на коня! Та улицею! Свирид навздогін сокирою. Та не влучив. А їхало — ну достоменнісінько шенгеріївський стражник.

...А що земля на трьох великих рибах стоїть, на китах... Так оце два тижні тому в однієї риби пузо зачесалося, так вона повернулася почухатись, так у Африці, де китайці живуть, земля загойдалася. Багацько церков поруйнувало.

Де про це, крім вечорниць, дізнаєшся?

А тепер що?

— До клубу йдіть! На збори йдіть! На чистку йдіть! До Всеробітземлісу йдіть...

І парубки не щипаються, й самогонки немає, й ворота чисті. І дитини немає. Волосся на голові ціле. Батьки не кленуть.

Що воно за життя?

І згадати нічого...

Та й розказують тобі, що земля кругла, що вона і круг себе обертається, й круг сонця обертається.

В голові б у них крутилося...

Ні, вечорниці краще.