|
Київ
Остап Вишня
|
Высоко передо мною
Старый Киев над Днепром. Та воно таки так... І «высоко, і «передо мною», і «старый», і «Киев», і «над Днепром»... Тільки от що «Днепр не сверкает под горою переливным серебром», а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить... І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить. А Київ... Київ високо... Київ — хароший... Великий — це раз... Чепурний — це два... Певний себе — це три... Що снігу на вулицях цілі гори, що коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій заскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого... Колись же воно розтане... І тоді рівно буде і не пірятиме... Кияни — народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя... — На Тургенєвську! — 75! — Та... — Пуд вівса сто! Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа. Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п’ятдесят, а сто... Київ білий тепер. Більше — білий і м’який... «М’якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки... І слизький, і блискучий Київ... І під ногами рипить... Але ще тижнів зо два — Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки! — Што будіть? Што тольки будіть?! — казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком. — Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому — бог видіть! Бог усьо видіть! І я думаю, що таки «бог усьо видіть». Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Київ пишний... Вулицею Воровського (б[увший] Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилями-капелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється... І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає... Так важно, так приваблююче... «Отрез на брюки п’ять п’ятдесят»... І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть «навстречу населению»... «Согласно постановлению СТО и идя навстречу населению, цены понижены на 25 процентов!..» Щасливе населення!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Київ строкатий! Афішами заліплений! І чорними, й червоними, й зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними! І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..
Трест
«ДАЙОШ ВЕСЕЛЬЄ» НЕП — ТАНГО Маринеточка, Жанеточка і т. ін., і. т. ін. — Це, мабуть, спеціально для березневих днів... «Маринеточка — Жанеточка»...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
АЙСЕДОРА ДУНКАН
Ну — це загальновизнане, непохитне, традиціями прибите й певне!.. Тут нічого не заперечиш...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ДІМ ПРОЛЕТАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
КАРНАВАЛ Призи за танго! Призи за довгий ніс! Не сказано тільки, за який ніс приз дається: чи за пролетарський, чи за буржуазний. Сказано тільки, що це робиться в «Домі пролетарського мистецтва».
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
БИМ-БОМ! «Действительно настоящїє». СОНЬКА — ЗОЛОТАЯ РУЧКА! «Действительно настоящая». ІАМО! Угадує! Вгадує, що було, що й не було! «Действительно настоящий». І на всіх стовпах, і на всіх парканах, і на всіх тумбах доводиться до відома київського населення, що цими днями відбудеться
ПРОЩАЛЬНИИ БЕНЕФІС
АДМІНІСТРАТОРА ЦИРКУ АБРАМА ЛЬВОВИЧА АДАМОВА І Абрам Львович ласкаво посилає з афіші привітну усмішку, оздоблену чорнявими кучерями, дорогому київському населенню... «Та заходьте ж!..»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Опанас Карпович Саксаганський «орудує» трупою в театрі імені Заньковецької. Ставить п’єсу з незаможницького життя, що яскраво малює побут бідної вдови і її єдиної доньки... «Наталка Полтавка» та п’єса зветься. Письменника Івана Котляревського. Постановник — Саксаганський. Лаборанти — Северин Паньківський і Чичерський. Масове дійство після
Рухи виключно ногами, з вихилясами і викрутасами... Далі йде гостра сатира на сільську власть — «По ревізії» драматурга Кропивницького, де змальовується голова сільради, незаможник Гарасько, і делегатка жінвідділу Риндичка! Цілком нова п’єса. Іде в сукнах (свитка, чумарка, пояс і очіпок). Анонсуються: антирелігійна п’єса «Вій», п’єса з життя спілки мисливців і рибалок «За двома зайцями», індустріальна комедія «Крути, та не перекручуй», драма з життя профспілки деревообробників «Бондарівна», астрономічна п’єса з життя космосу — «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» і т. ін. Самому не довелося побувати, а цікаво все-таки... Нове все й досить-таки оригінальне...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
«Думка» в Києві співає... Співає не «за страх, а за совість». Підряд щось одинадцять концертів! Був на однім в Будинку освіти. Народу — тиск! Багацько пішло додому, бо не вмістилося. Концерт присвячений Шевченкові. Прекрасне виконання. Великий художній успіх. «Думка» киян повоювала... Скоро виїздить до Харкова завойовувати харків’ян... Харків’яни хай уші прошурують, бо є що слухати і є кого слухати...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Кияни, — ще раз кажу, — народ хароший! Тільки їм усім дуже ніколи. Ну до того ніколи, що я навіть не знаю, коли вони, бідолашні, й обідають! Зайдеш потихеньку так, спитаєш: — Чи не можна б чого так дізнатися? Чекаєш. І бачиш, що ніколи людині. Ну й ідеш собі геть. Одного тільки й зустрів такого, що йому не було ніколи. — Приїхав? — Приїхав! — Сідай! Їдемо на завод молочарського приладдя «Добробут». Це ми («Сільський господар») тут, брат, заладнали! Посуд поза конкуренцією! Полуда — нема ніде такої. З руками молочарські спілки одривають! От би трохи грошей!.. Ось тобі механічний цех, ось дерев’яний, тут лудять, тут маслобойки роблять! Бачив?! Ніби й непоказний, а справу робимо! З нічого почали! Ідемо на контракти! — Їдьмо! — кажу, а сам думаю, чого це йому не ніколи. І киянин, а не ніколи... І виявилось, що до Харкова виїздить, у Харкові вже працюватиме... А був справжнім киянином, навіть правобережною філією «Сільського господаря» завідував. От що значить харків’яни...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Найбільша, найважливіша й найгучніша подія в Києві — це вихід із «Гарту» аспанфутів Варуського й Щербини. Газети повнісінькі сенсаційних звісток про безідейність «Гарту» і черезверхідейність аспанфутів. Населення в паніці. Чекають великої повені. Серед літературних кіл жах! На Трухановім острові баба корову продала: «Все одно, — каже, — водою занесе!» Говорять про утворення якогось об’єднання з таємничою назвою «Літературні скакуни». Одна старенька бабуся, що має вісімдесят чотири роки й каже, що до самої смерті не визнає Радянської влади, прочувши про «Літературних скакунів», перехрестилась і лякливо промовила: — Невже ж і в літературі появились? Але в неї замість «скакунів» таке вимовилось, що не доведи царице небесна.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ! Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять бога за його. І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені... А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ну годі! Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться. |