|
Збільшити продуктивність праці!
Остап Вишня
|
Розумні люди кажуть (і треба вам знати, що кажуть небезпідставно), що збільшимо ми продукційність нашої праці тільки через наукову тої праці організацію... Через НОП! Бо ж, само собою розуміється, працювати тепер для своєї власної держави не те, що колись працювали на хазяїна... Тепер (коли працюємо для себе!) для того, щоб людина прийшла на працю о 10-й годині, заведено і НОП, і Лігу часу, і в кожній установі на кожній стіні начальник тої установи благає істерично: — Товариші! Та товариші! Та побійтеся ж ви НОПу! І товариші приходять рівно об 11-й годині і працю розпочинають о 12-й! Раніш, коли праця розпочиналась о 10-й, службовець, засапавшись, прибігав о 9 1/2 й питав на сходах у швейцара: — Не спізнився, Стратоне Калістратовичу? Чому це так, — зрозуміло... Тепер у нас службовець — громадськи свідома людина, що своєю енергійною працею чимдуж намагається покласти й свою цеглину на будівлю світлого майбутнього. А раніш службовець дививсь на працю в хазяїна так: аби день до вечора! І приходив зранку, і сидів до вечора... І до того він був байдужий до хазяйської праці, що ніколи не згадував про нагрузку, про відсотки, про надурочні... Сказано — несвідомість! Революція розкріпачила, звільнила, усвідомила, ну й: — Я сьогодні на п’ять хвилин більше друкувала!.. Я не кінь! Я не можу! Давайте надурочні! І допрацювались ми до того, що вже летить крик по всьому Союзові: — Збільшити продукційність праці! Ображатись нам на цей крик, товариші, не слід. Це значить: ще збільшити! Тобто праця в нас дуже велика, але її треба збільшити ще. Навіщо? По-моєму, примха!
* * *
Раз вимагають — треба збільшити. Як? Збільшити конторську працю з шести годин на вісім? Єрунда! І шість годин не знаємо, куди дівати, що ж робитимемо ще з двома годинами? Це — практично. А теорія, так та просто на підставі наукових дослідів каже, що правильно використані шість годин продукційніші за вісім... Та це й зрозуміло: людина за вісім годин стомлюється так, що її енергія дуже підупадає за останні години. І продукційності ніякої... Та ви й самі це помічали, навіть за шестигодинний робочий день. Після другої години ви вже нервуєтесь... Ви бігаєте, вас часто нема за столом... Начальство питає: — Зоя Петрівна, де ви, що вас не видко? А ви нервово: — Що вже мені й «туди» не можна піти? — Так часто щось дуже! — Ну я ж не винувата, що я хоч і регістраторша, а маю свою фізіологію! Коли у Клавдії Іванівни брат член правління, так їй можна по годині сидіть, а я так і півгодини не можу! Я, Миколо Івановичу, не качка! ...Ні, вісім годин — це багато! Та й за чергу битимемось! Організовуймо свої шість годин! Тільки правильно організовуймо! Треба ті шість годин так розподілити, щоб праця струмочком лилася... Приходьте ви рівно о 10-й! Перші півгодини ви скидаєте капелюх перед свічадом, підсмикуєте виски, пудрите носа, пригладжуєте спідницю, підтикуєте блузку, підтягуєте трішки ліфчик, щоб кінчик мережки з вирізу визирав, і йдете «туди» приготуватись до продукційної праці! Через годину ви вже за столом... Кладете руки на стіл, дивитесь на нігті, виймаєте ножички і підстригаєте потрошки їх (нігті) з усіх боків. Потім натираєте, щоб блистіли... Розгортаєте потім книжки й ідете до Наталочки у другу кімнату побалакати, що вчора було в кіно чи деінде! Ще — година! Потім приходить начальство. Коли воно жонате й суворе й вимагає праці, ви сидите за столом і кусаєте губи... Коли воно нежонате, ви... Не знаю, я не дівчина. Знаю тільки, що годин дві, а то й три пролине, як щастя! Побільше тільки ініціативи та самодіяльності... А ще краще, коли воно і жонате, і не суворе... Праця тоді буде продукційна...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тільки таким, думаю, способом можна побільшити працю! А коли візьмуться за облік праці, за різний контроль і т. ін. — доведеться кидати посаду... І, прийшовши додому, сказать: — Хто ж у цих більшовиків працюватиме? Це — звірі!.. От раніше було! |