Юра Гнат

Остап Вишня

Юри Гната не бачили ніколи?

Отакунький. Худенький, маленький, а волосся довге, покришкою...

Отак як подивишся на нього — руками розводиш: у чім там, царице небесна, талант держиться? Де там він міститься? Ну ніяк не ймеш віри, щоб у такому манісінькому тілі та сидів отакенний великий дух. Місця мало!

І ото, очевидно, коли вже йому, духові тому, там дуже сутужно робиться, тоді він з його вискакує, вскакує у макети, розсипається по мізансценах, ходором ходить по масових сценах, бризками бризкає на ансамбль, а потім стрибає на афішу і, перекрутившись у звичайні українські літери, виводить на білому папері: «Прем’єра»... І знову потім, знесилений, у Гната Юру вскакує...

Не інакше... Бо коли б йому, духові тому, виходу не було, рвонув би він хазяїна свого, Гната Юру, по черевній білій лінії, і мали б ми з головного режисера Державного драматичного театру імені Івана Франка самі вишкварки.

Отакий Гнат Юра...

А звідки Гнат Юра взявся?

Гнат Юра народився...

Народився він у селі Федварі, Олександрійського повіту на Херсонщині, 1887 року... Народився, як кажуть, од батьків.

Батьки в його були селяни, самі на себе працювали, самі їли... Найманої праці не експлуатували й самі народжували дітей. Урожай на дітей у їх був вищий од середнього, невважаючи на те що система хліборобства була в їх трипільна з обов’язковою толокою.

Коли мати ходила з Гнатком, то все було на однім місці не всидить: то на покуті сяде, то до печі підійде, то на піл ісхилиться, то на лежанці ляже...

А батько було подивляться та й скажуть:

— Що то ти, старенька, мізансцени плутаєш?

— Та щось воно дуже вже неспокійне: все б’ється, все вовтузиться!..

— Іч ти! — батько було промовить. — І що б воно значило?

А то Гнат Петрович ще в череві матернім хвилювався, що мати його мізансцен як слід не вивчила...

... Народився нарешті...

Подивились на обличчя — хлопець...

І зразу як узяв тон — три місяці вікна в хаті бряжчали. І через кожух кумі передавали, і йорданською водою бризкали — нічого не бере... з тону не спадає... І тільки під час антрактів, коли, було, до материної пазухи прикипить, замовкає, тільки сопе, тяжко дихає, причмокує і пильно в матір удивляється, хапаючи її за «перуку» й нервово смикаючи... Так, ніби хоче сказати:

— Не так, не так! Більш на лоба!

А мати було подивиться, перекладе з лівої до правої й подумає сумно:

«І що з його буде?»

І став Гнат Юра рости...

Три роки Гнатові Юрі... П’ять років Гнатові Юрі...

Вийде було батько за клуню:

— Гнатко, а йди-но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, понаробляв?

— То, тату, макети!

— Ой, дивись мені, щоб я тобі не намакетив!

А Гнатко палицю між ноги, дубця в руки — й вистрибом поміж соняшниками.

— Н-н-но!..

Похитає головою батько:

— Генерал буде...

Не вийшов Гнат Петрович на генерала: не пощастило йому... А, доскакавши до 1905 року, організовує він у місті Єлисаветграді (тепер Кіровоград) перший український драматичний гурток.

З того й почалося...

А 1907 року, випрасувавши як слід піджака, їде Гнат Юра з українськими побутовими трупами.

І так аж до 1917 року...

1917 року Молодий театр у Києві.

Гнат Юра — актор і режисер...

Розвал Молодого театру...

Мандрівка по Правобережжю...

1920 рік — організація у Вінниці театру імені Франка.

Гнат Юра — організатор, головний режисер і актор.

Мандрівки театру... Столиця, кінець кінцем.

П’ять літ.

П’ять літ Гнат Юра на чолі тепер уже столичного Державного драматичного театру імені Івана Франка...

Так у чім же ж річ? Чим же славний є Гнат Юра?

Ну, прем’єрами. Мізансценами отими, масовими сценами, ансамблем.

А ще ж чим?

Про це так собі не розкажеш. Це треба побачити. Розказати, який саме у Гната Юри талант і звідкіля він, той талант, у його визирає, трудно...

Самі прийдіть подивіться...

«Суєту» бачили? Терешка Сурму? Не бачили? От і розказуй вам після цього.

Подивіться — тоді самі побачите, де в нього той талант...

От виходить на сцену Терешко Сурма з Матюшею, которий ото... «Гуси»... Замітили, де в Терешка талант?

У батозі! Що? Чудно?

Нема зовсім нічого чудного... Іменно в батозі. Що такн бриль брилем, кирея киреєю, обличчя обличчям і хода ходою, то таки «лапер лапером» і «ламер ламером». Все це так, усе це добре... Ні, голубчики, ви цьвохніть так батіжком, ви крутоніть тим батіжком так, як Гнат Юра ним крутить, а потім і скажіть:

— «Забалакався»...

Зробіть... А тоді я вам скажу, чи є у вас талант і де саме той талант у вас сидить.

І коли ви це так зробите, як Гнат Юра робить, тоді радість по театру плигатиме і гучні оплески стелю підійматимуть...

Інакше — ні. Інакше — не талант...

А Копистку Мусія в Кулішевих «97» бачили?

Ну як він вам? Що думаєте:

— «Ша, мамаша, я тобі слова не давав!»

Або:

— «Ходім, синку, побачимо ще одну проокацію!»

І зовсім, голуб’ята ви мої, не те...

То — Куліш... То — автор...

Ні, ви примітьте, як Копистка у другій дії виходить, отоді як «Гнат Гиря оновився»... Бачили?

Фігуру його, постать його бачили? Як ото він до Смика повертається та на Гирину хату покивує? Зауважили ви це?

Потім як крутить цигарку, очі незаможницькі примруживши, запалює ту цигарку й каже:

— «Торкай, браток».

Оце ви все замітили? Замітили, кажете? Так чого ж ви тоді питаєте мене, де в Гната Юри талант?

Усередині в його талант! В культурі сценічній, в мистецькій обробці кожного типу, в любові до свого діла, в енергії і в надлюдській роботі є його талант. А ви питаєте — де?..