«Вій»

Остап Вишня

Петрицький!

Його не можна не знати. І всі, хто хоч на остілечки цікавиться мистецьким життям, той знає, хто такий Петрицький.

Він або чув про нього, або читав, або бачив його костюми, декорації й малюнки.

Ще в 1917—1919 роках буйно якось засяяв, заграв своїми яскравими фарбами А. Г. Петрицький на фоні мистецького життя на Україні.

Молодий театр, Шевченківський театр, Українська опера, балет Мордкіна (Москва) і т. д., і т. ін.

Ще й досі по мистецьких журналах час од часу з’являються репродукції з творів Петрицького як зразок найоригінальнішого й тонкого майстерства.

Прекрасний майстер, тонкий знавець українського історичного матеріалу, Петрицький надзвичайно оригінально й своєрідно відбиває той матеріал в своїй художній уяві, даючи шедеври образотворчого мистецтва.

У нас тут, на Вкраїні, якось ніхто не мислить серйозної постановки будь-якої української п’єси без Петрицького.

Ставили «Лісову пісню», і всі в один голос:

— Якби Петрицький!

Заходжувались біля «Тараса Бульби» — і знову:

— Якби Петрицький!

І коли виникла думка поставити в Держдрамі «Вій», найголовнішою умовою було:

— Декорації й костюми Петрицького!

І от ми їх маємо.

Як вирішує Петрицький форму театрального костюма у «Вії», що його поставила Держдрама ім. Франка?

«Вій» у франківців відрізнятиметься від Гоголевого «Вія». Романтика і фантастика Гоголевого «Вія» розбивається об фантастику Остапа Вишні, що наблизив «Вія» до сучасності, пересипав його «фантастикою» нашої повсякденності, з «марсіанами» з одного боку і «Новою Баварією» й «Базаром» — з другого... Коли Гоголь базував свого знаменитого «Вія» на людських забобонах, на вірі людській у відьом та чортів, то Остап Вишня, залишаючи тих чортів у п’єсі, пояснює їх не забобонами, а... надмірною дозою звичайнісінької горілки...

«Допився до чортів — від того й фантастика...»

Через те й Петрицький, вирішуючи форму костюмів, підходить до них реально...

Крім того, художник дав у кожному малюнку костюма не тільки «костюм», а й образ дійової особи в «Вії»...

От вам «марсіанець». Петрицький підходить до нього як до матеріалізованої істоти з електричними проводами, наповненої радієм... Обличчя нема, бо нема в науці нічого певного ні про атмосферу на Марсі, ні про мешканців на нім...

От вам «Смерть»... В народі «Смерть» канонізована у вигляді білого кістяка й жалоби. Петрицький і дає «Смерть» графічно — «чорне з білим». Форма спрощена до максимуму виразності...

«Бурсак», «Хорунжий», «Міщанка» — реальні, а не театралізовані костюми...

Характерно для Петрицького ще й те, що він у своїй творчості насамперед — живописець... Він у своїх малюнках дає не тільки форму матеріалу, але надає їм живописної властивості.

За часів формальних шукань, що захопили були художників формою і матеріалом, Петрицький писав «безпредметові» малюнки: форма, обсяг, світло, колір... Але потім він перейшов до вивчення природи, до реалізму.

Захоплюватися конструкцією задля «конструктивізму» як естетизму нової формації художник залишив. Конструкція як організм є в кожній речі: кістяк у тілі, стілець має чотири ноги, на яких він стоїть, спинку, на яку спирається тіло, що сидить на стільці, й т. п. Машина має конструкцію, організм, а «конструктивізм», як такий, як самоціль, — це той же естетизм, нікому не потрібний, як і «красива голова» на коробці для пудри чи на паперові для пахучого мила...

Малюнок сам собою є річ так само конструктивна, але коли в неї нема орнаментики, випадкових естетичних форм і барв. В реальнім світі все доцільно, все логічно, — ось через що Петрицький після спроб в безпредметних формальних шуканнях перейшов до реалістичного малюнка, до станкового малярства, до матерільного організму, де глядач може без «естетизму» бачити життя — організацію форми, матеріалу плюс людська думка-ідея, що допомагає виявити й пізнати матеріальну природу. Через те в костюмах до «Вія» мальовничий, живописний прийом приваблює за кошт костюма, як такого.

А мальовничий прийом у Петрицького справді незвичайний... Така в нім сила фарб, така їхня композиція, що просто очей од їх одірвати не можна.

Наші технічні можливості не дають змоги дати малюнків у фарбах — ми подаємо їх тільки як звичайні фотографії, а це не дає повного про їх уявлення.

Це тільки невеличка частина тої колосальної роботи, яку проробив художник до «Вія», давши цілу низку блискучих ескізів до костюмів і декоративного оформлення.