«Гіпно-баба»

Остап Вишня

ГІПНОЗ.

Річ, як знаємо, дуже таємнича й дуже ще не досліджена...

Чудеса професорів-невропатологів не один раз примушували волосся дратися догори й очі широко розплющуватися...

Все це таке незрозуміле, таке «потойбічне», таке дивовижне...

І хто міг подумати, що десь у невеличкому селі за п’ятнадцять верстов од залізничної станції живе людина, що нагонить страху і чоловікам, і жінкам, і малим дітям своєю таємничою, ніким і нічим не з’ясованою силою, своїм отим страшним «зглазом»... Чудернацькі діла твої, господи!

От іде вона, тая людина страшна, йде вулицею, ногами плутаючи, на ціпок спираючись, іде і кляне свою невістку, що витолочила в неї траву, що ніяк од неї вона не відбере півклуні, що їй присудила районна земельна комісія.

Проста собі баба — подумаєте ви...

От сидить перед вами людина, полу, очевидно, жіночого, у свитці, в полотняній спідниці, боса, з закутаною у велику сіру латану-перелатану хустку головою, і дивиться на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне...

Просто собі баба — подумаєте ви... Ні, граждане, то не проста собі баба, а то страшна баба, то «баба-коровниця», що вже сімдесят із гаком літ полохає сільське населення...

То така баба, що зустрінете її — значить, обов’язково з вами лихо якесь трапиться...

То така баба, що, як перейде вам дорогу, — краще вертайтесь, бо все одно нещастя буде...

Отака баба...

Прізвисько «коровниця» нічого спільного з її таємничою силою не має: то її чоловік колись барині корови пас...

Таємнича баба...

Йде баба-коровниця через майдан... І от ви бачите, як пастухи галопом летять, аж вітер шумить...

— Куди ви, хлопці?

— Оббігаємо, щоб баба-коровниця дороги не перейшла, бо телята молоко повисисають.

— Обов’язково повисисають?

— Об’язательно!

І то вже так і знайте: повисисають.

— Чого це, Йване Дем’яновичу, додому їдете? Вчора ж казали, що в ліс по дрова поїдете на цілий день.

— Та оце ж і їхав, так баба-коровниця дорогу перейшла... Вернуся додому, бо все одно або гілляка приб'є, або перекинусь дорогою, або коні поносять...

— Обов’язково?

— Об’язательно! От ви смієтесь, а я на собі перевірив... По снопи поїхав... Перейшла вона мені дорогу... А, думаю, лиха тебе година бери: поїду... Поїхав... І що ж би ви гадали: перекинувся... Перекинувся і війя поламав... Отака вона...

І хоч кого ви тут розпитайте про бабину силу, всі в один голос: «Таємнича баба! Чи око в неї таке, чи в іншому якомусь місці в неї та сила сидить, а що сидить, то сидить...»

І не говоріть...

І пішла демонстрація бабиної сили: і осі ламалися, і шворні лопалися, і обіддя розпадалися, і війя перебивалися, і коні носили, і воли дрочилися, і телята висисали, і... і... і...

Безліч прикладів...

Сили в тої баби невичерпані родовища.

І скерована вона виключно на шкоду людові православному...

Сила в неї, хоч що ви там говорите, од чорта! Не інакше!

Я — скептик. Я не вірив і посміхався собі, коли мені розповідали про страшну силу в баби-коровниці.

А воно правду люди кажуть: не смійся... ніколи не смійся...

Не збрехали люди.

Довелося мені поїхати на пошту...

Їдемо... От Андрій Васильович і каже:

— Чорти бабу-коровницю пруть!

— Буде щось?

— Буде...

Так і вийшло. Заїхали ми в Пісках до сільськогосподарського кооперативу ковбаси купити... Важить нам прикажчик ковбасу... Тільки ото одрізав, а вона з-під ножа — плюсь! — і в мед!

І їли ми солодку ковбасу... А ковбаса з медом — не булка з медом: самі знаєте...

Я й кажу:

— Чи не баба-коровниця?

— Вона! Добре хоч не в дьоготьі Могла б і в дьоготь плюснуть... Отака баба...

Гіпнотична баба... Гіпнотизує оддалеки й руками над вами не вимахує...

І гіпнотизує...

А ми їй віримо! Отакі ми!