«Сільська юстиція»

Остап Вишня

Авторитет народного суду на селі величезний... Звертаються до нього і старі, й молоді, й середні... І звертаються так, що оті дві людини, що завжди в камері сидять, суддя й секретар, плавають у «скаргах», у «жалобах», у «заявленіях», у «проханнях», й у «прошеніях»...

Бігають їхні очі, може, тільки трохи не по всіх статтях і карного, і сімейного, і процесуального кодексів, і судять вони щодня, з ранку й до вечора, і під час перерви кажуть:

— Хоч би перекусити чого, чи що? Пообідаємо, мабуть, уже ввечері!..

Це — радянський суд... Заведений, усталений, законний і дійовий на підставі революційних кодексів...

Але є ще на селі «кодекси», що й досі існують, що початок свій вони беруть ще відтоді, коли розідрано було од матні й до горла святого благовірного й великого князя Ігоря.

Одне слово, «кодекси» ті дуже давні, але їх іще по селах додержуються, і хоч і не велику, а відограють-таки роль ті «кодекси» в сільській юстиції...

Найголовніший артикул у «сімейному праві» — це справи «гречані»... Справи про те, що зветься «стрибати в гречку». Літерально цього розуміти не слід... Це зовсім не значить, що йде-йде людина, побачить гречку, розженеться — й стриб!

Це зовсім не те...

Гречка тут — символ...

От, приміром, що значить гречка:

— Поведу оце коня на ніч!..

— А може б, ти дома зостався?..

— Ні, поведу — напасти треба...

— Ой Іване!.. Годі вже тобі того коня водити! «Кобилу» пасеш, трясця й тобі, і твоїй «кобилі»!..

— Та... говорила-балакала...

Отут уже пахне «гречкою»... Тут уже зацікавлена половина тінню за Йваном викрадається, бо вже прочула, що кінь пасеться в лісі, а Іван — у «гречці»...

Зловити, звичайно, не тяжко...

«Гречка» з чоловічого боку карається: Іванові трясця в усі його органи й різні слова специфічного призначення... «Гречці» — дьоготь на ворота й вікна на дріб’язок... Коли це не допомагає — тоді «волосний суд»... Розплутується з «гречки» волосся, вплутується права в те волосся рука й робиться вихор з криком:

— А-а-а-а!!!

«Гречка» з боку жіночого карається смертним боєм.

Останніми часами бій цей утиха, бо:

— До жінвідділу піду, харцизяко ти нерукотворенний!..

Найголовніші статті кодексу карного суть: конокрадство, копокрадство, рибокрадство, вівцекрадство, курокрадство, бакалієкрадство, бакшокрадство, садокрадство і взагалі крадство...

Конокрадство карається смертельним боєм... Характерна особливість цієї кари та, що вона накладається колективом, гуртом, скопом.

— Бий і ти!

— Не хочу!

— Бий, бо й тобі те, що тому злодію, буде... Відповідатимемо — так усі!..

І бий, значить...

Кінчається кара здебільшого «вищою мірою соціального захисту»:

— На січеники!

На перешкоді цьому артикулові стоїть міліція: не дає бить...

Копокрадство (красти копи)... Обвинувачений стоїть:

— Та я!.. Та я!..

— Клади, іроде!..

— Та я!.. Та я...

— Клади, кажу, копи на воза.

Обвинувачений кладе на воза копи.

— Наклав?.. Давай рубель!.. Лягай на воза зверху!..

І цупко притягається обвинувачений рублем... Аж кісточки пищать...

— Гей!.. Їдь, ідоле!

Рибокрадство (трусити ятери)... Обвинувачений стоїть.

— Роздягайсь!

— Та я...

— Роздягайсь! Поринай десяток раз підряд!

Поринає...

— Одягайсьі Додому!

Цієї кари вживають ранньою весною, коли тільки крига рушила...

Теплої години — другий спосіб: кара веслами або ятерами.

Вівцекрадство. Обвинувачений одягається у нечинені овечі шкури й з оркестром цеберок, чавунів і інших «духових струментів» на рисях проводиться селом.

Бакалієкрадство. Кара, як і в попередньому, але замість овечих шкір, обвішується його торбинками, лантухами, пакетами, обмазується дьогтем, обсипається цукром, сіллю, крейдою...

І по селу.

А в цеберки та в чавуни тільки:

— Трам! Трам! Трам!

Курокрадство... Гине не обвинувачений, а курка, розбита дощенту на голові в обвинуваченого.

Бакшокрадство... Кавуни, дині. Кара кийком. Іноді вила... Старий спосіб, про який ще циган розповідав.

— Що то, — каже, — сила божа: раз блиснула, а на спині три смуги...

«Блиснув» його дядько вилами-трійчатками якраз під час блискавки...

Садкокрадство... «Солона» кара... Рушниця набивається сіллю й «пужається»... Щемить дуже довго й дуже-таки щемить. Після цього і груші, і яблука дуже солоні...

А взагалі крадство карається здебільшого способом фізичного «впливу».

Об’єкт до суперечок цивільних здебільшого ниви й межі...

Присуд пишеться найчастіше навильником або лушнею на ребрах у обвинуваченого...

Забуваються ці «кодекси» вже, із моди виходять... Не так часто вже ви їх надибаєте...

Проте вони ще й досі є...

І дуже часто вони переплутуються із справжніми-таки судовими радянськими кодексами... Тільки тоді вже «обвинувачений» виступає як позовник, а бувший «суддя», як обвинувачений...

Сидить здебільшого бувший «суддя».