Отакі в нас колись на селі були клуби

Остап Вишня

Дуже простий на селі був колись «клуб».

Бачите: он через дорогу під куминими Уляниними ворітьми кілька колодок лежить...

Ото й був наш клуб.

Праця в «клубі» починалася о дев’ятій — десятій годині. Тільки не вранці, а увечері.

— Хто такий Андрій, хочете знати?

— Ну й сучий же син! — так характеризувала його Уляна. — Земля під ним, анахтемським, ходором ходить! Та там як скаже, як прикаже, як тупне та як ухопить мою Химку на польки, так, ну, як ото вихор, шеймин хлопець!

...Працював «клуб» систематично щовечора.

Як ото тільки починало сутеніти, чулося з переліску за Уляниним городом:

— А-х-х-х-и! Чорнява!

То керівник «клубу» на «занятія» йшли!

За кілька часу, дивись, з улички або через тин з’являлися постійні одвідувачі нашої культурної установи.

І починалося...

Починалося завжди з польки.

На які ж тільки коліна ми її не сибірили?!

І так... і сяк... і отак...

А Андрій!! Андрій!!

Він і боком, і задом, і вигинається, й виправляється, й присідає, й підскакує!!

— Е-е-е-е-е-х!!

— Повірите, — казала Уляна, — під п’ятдесят літ маю, а їй же богу, іноді сидю біля вікна й соваюсь! Ну, як шилом, повірите, хто штрика! Аж старий іноді гримає:

— Ти б, — каже, — стара печерице, краще святої Євангелії почитала.

— А я не вдержусь! Ну, сова мене, кида мене, не при хаті згадуючи!

...Та де там утриматися?!

І ви б, їй-бо, не втримались!

— Я, — казав дід Савка, — здається, всього бачив, а все-таки сидиш, було, оце на ганку та за бильця так і держишся!

Ноги якось самі собою тільки: дриг! дриг! дриг! І хапаєшся то за ліву, то за праву.

А воно як іще молодик Великим Возом на Чумацький Шлях виїде, та ще як чортяка тобі під самісінький ганок соловейка принесе, — ну, нема тобі порятунку — й квит!

Іноді гармошка затихала...

Тиша-тиша...

Дзвінкий, розложистий регіт скаженими покотьолами подавсь через перелісок у ярок. Докотився до дубового лісу, що ген-ген по тім боці, за пшеницею, — й мчить назад, та по пшениці перепелятами... То вже Андрій щось таке вигадав.

...Музичний відділ кінчався...

Далі — вокальний!..

Починав Тимоха:

Скину кужіль на полицю,
Сама піду на вулицю.

Високим фальцетом кінчав Тимоха останній куплет...

І знову — регіт...

І знову — «ляск»...

І так до першої, до другої години, а то й більше...

Наостанку ще й буйна злива польки й вихор із спідниць та з чобіт...

Останній акорд! І «клуб» кінчав свою роботу.

...А тепер кіно, і клуби, і Палаци культури, і гуртки, і концерти, і вистави...