Зробіть перерву!

Остап Вишня

Голова райвиконкому Пилип Петрович Засідайло сильно дуже розуміє значення й вагу врожаю у своєму районі.

Ще на зустрічі Нового року, коли підносили келих і гукали: «З Новим роком! З новим щастям!» — Пилип Петрович, вигукнувши «вра», випив келиха, сів, закусив, а закусивши, сам собі подумав.

«Ну да, — подумав Пилип Петрович. — Воно, звісно, з Новим роком! Це дуже добре! А як розібратися по суті, що це значить? Це значить: ремонт тракторного парку, снігозатримання, вивіз на поля гною... І щоб до весняної сівби бути готовим... Щоб і плуги з передплужниками... Щоб насіння було вчасно засипане й протруєне... Щоб коні весело хвостами махали, а волики вдоволено ремигали. І взагалі, щоб в ущільнені строки й на високому науково-агрономічному рівні...».

Пилип Петрович дивився на веселих людей, що сиділи за столом, Новий рік зустрічаючи, сидів і думав: «Добре вам веселитися! Вам що? Директива — ви й виконуєте! А мені ж треба про ту директиву подумати, ту директиву написати, щоб потім вам її для виконання спустити. Щасливий, — думав Пилип Петрович, — народ. Хай веселиться!»

Зустріч Нового року проходила бадьоро, шумно й весело.

Коли в одному кутку заспівали «Ой хмелю», посеред столу «Гуляв чумак на риночку», а в другому кутку «Прощай, любимый город», — зорганізувався неабиякий спільний хор, яким з великою експресією керував голова райспоживспілки Хома Сидорович Дефіцитченко.

І в Пилипа Петровича майнула була думка заспівати й собі, та миттю забили ту думку мислі про наступний сільськогосподарський рік, про проривку буряків, про шаровку, про першу заповідь після жнив і т. д.

Пилип Петрович підвівся.

— Дорогі товариші, — сказав Пилип Петрович, — мені дуже приємно бути тут із вами, але, на превеликий жаль, я мушу залишити вас...

З усіх боків залунали вигуки:

— Як? Що ви, Пилипе Петровичу?! В такий день?! Та ні в якому разі! Хіба ж можна?!

Пилип Петрович підніс руку. Тиша.

— Дорогі товариші! Розумію ваше хвилювання, розумію. Але обов’язок — перш за все. Не гнівайтеся, товариші, але насамперед — діло. Ви собі веселіться, а я собі піду.

І пішов Пилип Петрович.

Другого січня у голови райвиконкому відбулося перше в 1948 році засідання.

На порядку денному було 87 питань, а потім іще «поточні справи».

Почали засідання о десятій годині ранку. Закінчили о шостій годині ранку другого дня.

Була перерва.

Перерву влаштували на прохання одної дуже симпатичної ланкової, літньої жінки, що дала 600 центнерів буряків з гектара, яка заявила:

— Прошу, — сказала вона, — слова. Зробіть, прошу я вас, перерву! Нам же на поле гній возити треба. Перервіть, будь ласка!

Дали перерву.

Це було, кажемо ще раз, перше засідання.

Потім Пилип Петрович скликав засідання друге, третє, надцяте...

Секретар райпарткому якось запитав Пилипа Петровича:

— Де ти вже побував, у яких колгоспах?

— Ти знаєш, поки що нікуди не їздив. Засідання все. Як тільки закінчу, зараз же по району.

— Кінчай швидше, бо за два дні починаємо сіяти.

— Хіба?

— А так!

— Ото! Ну, на завтра я скличу засідання, проінструктую народ, як істики робити. Все треба передбачити.

— На місцях, на місцях треба бути, — сказав секретар, — Я вже по всіх колгоспах побував.

Днів за два, коли Пилип Петрович забіг додому пообідати, дружина його запитала:

— Де ти сьогодні був, що тебе в райвиконкомі не знайшли?

— Проводив засідання в райспоживспілці.

— Дзвонили додому, що колгосп «Перше травня» сьогодні сівбу ранніх колоскових закінчив. Прохали, щоб приїхав, збори сьогодні в них з цього приводу.

— Хіба? Невже вже почали сіяти? — здивувався Пилип Петрович. — Треба їхати. Подзвони, щоб запрягли коні, бо машиною навряд чи проскочу.

— Що це в тебе? — дружина до нього. — Ану, повернись! Дірки!.. Новий-новісінький костюм — і вже дірки в штанях попротирав! Коли це ти встиг?

— Ну, знаєш, робота!..