|
Як засмажити коропа
Остап Вишня
|
Голова колгоспу Петро Петрович Недовершигора приїхав з поля та до дружини: — Ану, Василівно, засмаж-но мені коропа! — А я думала — яєчню. — Е, ні! Коропа! На коропа потягло! Є коропи в нас? — Аякже! Є! Там як поросята! Василівна вийшла в присінок, спустилась у льох і внесла до хати ночви, де вилискувалося з півдесятка дзеркальних коропів, один в один... Справді, мов поросята. — Якого тобі, Петровичу? Вибирай! Петрович дивився на коропів, на лиці йому перебігала задоволена усмішка, а вуса мов аж підстрибували. — Оцього! Ех і короп! — Тобі на олії чи на вершковому маслі? — На вершковому! — Я миттю! — Стій-стій-стій, Василівно! Мабуть, не оцього ти менї засмаж, а отого! Той більший! А оцей іще, мо, трохи підросте! Ти в ночвах тільки воду перемінюй! Треба б нам подумати, Василівно, отам, у чулані, отой, як там його, та те, що в ньому риба плаває, пристроїти... Я в Києві в магазині бачив... Як же ж його? Ага... Акваріум... Із скла такий собі ніби ящик, і там риба плаває... І довго там може жити... Щоб як хто трапиться, зразу в чулан, підсакою його — хоп! — і на сковорідку. А то бігай, шукай риб’ячого бригадира, щоб упіймав. Обов’язково зробимо! Бо тепер, як у нас коропи завелися, частіше до нас приїздити почали і з району, і з області, і з центру! Та воно й зрозуміло: кожний цікавиться розвитком колгоспного рибництва! Пам’ятаєш того іхтіолога, що все дізнавався, чи однаковий кістяк у коропа у снідання, в обід і у вечерю? Тижнів два ото він сидів, усе кістяки виміряв! «Кандидатську, — каже, — дисертацію пишу». Ускочили в хату дітки Петра Петровича — Васько й Оленка: — Ой, і що воно так хороше пахтить? Аж лоскоче! — Короп, дітки, пахтить! Смажений короп! — озвався Петро Петрович — Ото як підростете, щоб за колгоспний ставок дбали! Та щоб іще кілька ставків викопали! Тоді і пахтітиме, і гроші в колгоспній касі будуть! — Ну, пожалуйте! — поставила Василівна сковорідку на стіл. — Призволяйтесь, Петровичу! А на сковорідці короп рум’яний, запашний і на вершковім маслі. — Сідайте й ви, дітки! І ти, Василівно! — запросив Петрович. — На всіх хопить! Василівно! Той... чи не залишилось там коньячку?
* * *
Завітав якось до Петра Петровича голова сусідньоги колгоспу Степан Іванович Кульбаба. Пригостили й його смаженим коропом. Степан Іванович пригощався та все: — Ох і короп! Таке, хоч і сковорідку ковтай! І як ви його смажите, Василівно? — Та як? Звичайно! Луску обчистю, потрохи викину, присолю, борошенцем присиплю, вершкове масло на сковорідку, щоб воно зашкварчало, а потім на неї коропа... Можна цілого, можна покраяти... — Та, видите, в мене й сковорідка єсть, і борошно єсть, і вершкове масло єсть... А не виходить! — А ставок у вас єсть! — Нема! — Е, тоді не вийде! Ставок треба викопати, напустити туди короп’ячого малька, він виросте, і тоді вийде! Ох і шкварчатиме! А без цього не вийде! |