I
В одному колгоспі, одного району, одної області, трапилася страшна пригода... У ніч під Новий рік щось украло в тому колгоспі сторожа! Був сторож і — як язиком його злизало. У тому колгоспі по штату всього тільки вісімнадцять сторожів... Не вісімдесят, а всього тільки вісімнадцять. Сторожі між собою живуть тихо, мирно, у згоді та злагоді. Вони собі сторожують, сонце собі крутиться, трудодні собі йдуть... Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожів, якась там сварка, — то боже борони! Хіба як у підкидного грають та хтось не ту масть підкине. Але це буває дуже рідко, бо грають вони у підкидного так, що й у карти вже не дивляться — такі спеціалісти: дійшли вже до того, що без карт грають, а так — на мигах. Отже, й сваритися нема причин. Буває іноді, що стерегти нема чого, — так і з цього становища виходять: стережуть тоді один одного, щоб прогулів не було. Одне слово, хороші сторожі, кваліфіковані і з чималим стажем. Троє з них уже в похилім віці, старенькі, а решта — нічого, у доброму ще здоров’ї, і як не грають під коморою у підкидного, тоді борються — «навхрест» або «під силки», а як боротись не хочеться, тоді йдуть на товарно-молочну ферму: — Ану, хто бугая підніме? Бугай у тому колгоспі — симентал, красунь бугай, Цезар називається, дев’ятсот вісімнадцять кілограмів на вагу, але характером плохий, сумирний, дається піднімати, тільки стогне. Одному не вдалося ще підняти, а вдвох уже піднімають. Тільки крекчуть, як піднімають. Оленка Кленова, найкраща в колгоспі ланкова і найгостріша на язик комсомолка, кинула якось на засіданні правління: — Та ви б нашим сторожам футбольного м’яча купили! Вони потренуються та Кубка СРСР нам виграють! Досить уже їм бугая піднімати! Сторожі образились та на Оленку: — Ти не дуже базікай! Що ми сторожі, то нічого, та не забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика! І так за дівчину взялися, що якби не парторг із комсоргом, то, дивись би, й той... і ланку б одібрали! А так, взагалі, ще раз скажемо, сторожі дуже добрі й дуже кваліфіковані, просто-таки незамінимі. І от одного з них під Новий рік щось узяло й ухопило. Діло було, розповідають, так. Під Новий рік сторожі вийшли на роботу вже після зустрічі Нового року, бо ніхто до дванадцятої години в колгоспі не спав, отже, боятися не було чого, та й злодії у цю ніч теж Новий рік зустрічають, так що можна не хвилюватися. Зустріли Новий рік і вийшли сторожувати. Цю ніч не грали в підкидного, не боролися та й бугая не піднімали, бо було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати. І от другого дня дружина одного з сторожів зчинила гвалт: — Нема чоловіка! Сюди-туди — нема! Уже й вечір — нема! Подзвонили до району, викликали з міліції собаку-шукача Трефа, а воно тої ночі йшов сніг, сліди поприкидало, Треф побігав по дворах, підбіг до колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сіна, підбіг до стогу і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст. Всі тільки: — Тю! А комірник потихеньку: — Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була, приснула: — Дивись! І колоте, а в сіно заривається! Сказано, свиня! — То воно з морозу! — посміхнувся міліціонер.
II
Крадіжка в колгоспі сторожа справила на всіх гнітюче враження. Дружина весь час плаче, родичі й сусіди сумують. Сторожі ходять хмарою: — Не вберегли! Скликали екстрене засідання правління, де ухвалили подвоїти штат колгоспних сторожів, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий штат щоб сторожував перший штат.
* * *
— Чи могло таке трапитись? — запитали ми в свого знайомого мудрого колгоспника. — Скільки в колгоспі сторожів? — він запитав. — Вісімнадцять! — Могло бути! — подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. — Могло вкрасти. Є кого красти! — А що робити, щоб у колгоспі сторожів не крали? — Єдиний спосіб — вибрати на колгосп одного доброго сторожа! — посовітував мудрий колгоспник. — Голову колгоспу! — Що ж йому сторожувати? — ми до нього. — Колгоспні трудодні! — твердо заявив мудрий колгоспник, — Ніхто тоді в нього сторожа не вкраде! |