«Ростіть, ростіть...»

Остап Вишня

В одному колгоспі посіяли цукрові буряки.

Посіяли добре, на високому агротехнічному рівні — по глибокій зяблевій оранці, добрим насінням і вчасно.

І зійшли буряки дуже добре, такими рясними, зелененькими, як ті струни, рівненькими рядками.

На однім боці чудесної бурякової плантації стояли голова того колгоспу разом із бригадиром та з агрономом. Голова колгоспу, милуючись із бурякових сходів, говорив:

— Ех і пішли! Ех і пішли наші бурячки! Щіткою. Буде цукорок, буде.

Бригадир йому підказував:

— А вже і пішли! Варення буде.

Агроном і собі аж підспівував:

— Ростіть, ростіть!.. А чому про огірки співають: «Ростіть, ростіть, огірочки», а про буряки нема такої пісні, щоб вони росли? Неправильно!

Голова посміхнувся:

— А хто тобі не дає співати не «огірочки», а «бурячочки»! Давай.

І двинули голова з агрономом та з бригадиром:

Ростіть, ростіть, бурячочки,
Густесенькі рядочки...

Пісня лунала над колгоспними ланами, перекочуючись ген аж на той бік бурякової плантації.

А на тому боці бурякової плантації, проти сонечка, під кульбабою, сиділи молодий довгоносик з довгоносиківною, сиділи, женихалися.

— Співають? — пригорнулася до довгоносика довгоносиківна.

— Хай співають! Ось як підлізуть наші, ми їм такої заспіваємо, що не дуже солодкий чай вони питимуть. Не сумуй, моя ясочко.

Не встигли вони завмерти в палких обіймах, як над ними щось рявкнуло:

— Обнімаєтесь?

— А що таке?! — підскочили закохані.

Дивляться, перед ними стоїть старий довгоносище, захеканий, стомлений, піт з нього не капає, а ллється.

— Чого ви так захекались? — питають молодята в старого. — Звідки тікаєте і чого ви так швидко тікаєте?

— З Краснокутського району на Харківщині. От узялися там за нашого брата! Два літаки цивільної авіації, сімдесят шість кінних обприскувачів, шістнадцять тисяч шістсот курей! Щодня п’ять-сім тисяч колгоспників уручну нас збирають! Насилу втік! Де це я? — запитав довгоносище.

— В Боровському районі на Харківщині!

— А у вас як?

— Та нічого, жити можна! Не дуже турбують! Буряків у нас тисяча шістсот га, а сяк-так обприскали тільки тисячу сто га! Руками зібрали тут нас усього тільки вісімсот вісімдесят кілограмів! Мають сорок три обприскувачі, — на добрих хазяїв, то такими силами можна вже тричі всю площу обприскати, та вони, спасибі їм, не дуже нас ненавидять! Залишайтеся в нас, підгодуєтесь та й на весіллі в нас погуляєте!

— Спасибі! Відпочину! — зітхнув старий.

— Отут, біля нас, під чебрецем і розташовуйтесь!

— Та там, здається, хтось уже спить!

— Хіба? Гей, хто там?

З-під чебрецю виткнулася заспана морда покуйовдженого, середніх літ довгоносика з одкушеним носом.

— Звідки, дядьку, ви взялись?

— Я вночі прибіг! Утік із Тиврівського району на Вінниччині.

— А чого без носа? Курка?

— Та яка там у лихої години курка?! Кури там плантацій і не нюхали! Шпак триклятущий звідкілясь прилетів і вхопив за носа!

— А як там взагалі нашому брату живеться?

— Ех і життя! Бурякових плантацій три тисячі чотириста гектарів! Обприскування ніякого, боротьби з нами ніякої!

— Як так?

— Районне керівництво всім написало, що нас там зовсім нема, хоч і зібрали нас руками десять кілограмів, та то вже дрібниці! Живи та радуйся! А тепер не знаю, що буде...

— А що трапилося?

— Та один наш зайдиголова до району поліз. Чи пива йому схотілося, чи в кіно, — та заблудив, анахтема, та й уліз отому заврайвідділом сільського господарства в ухо. Та хоч би сидів, гаспид, там мовчки, а то почав бешкетувати — заліз в ушний лабіринт, добрався до ковадла з молоточком, ухопив за молоток та по ковадлу як уріже! І давай там ковалювати! Зав у крик! Дружина до лікаря. Прибіг лікар, дудочку в ухо, рефлектора на лоба та:

— Е-ге-ге-ге, — каже, — голубе мій! У вас в усі довгоносик сидить та молотком по ковадлу лупить!

Заврайвідділом на лікаря з криком:

— Який там, — кричить, — у чорта довгоносик? Нема в моєму районі довгоносика! Що ви мелете?

Лікар почервонів, та за пінцета, та в ухо, та пінцетом довгоносика за лапку:

— Ось який довгоносик! А ви кажете — нема?! Ех ви! — і махнув рукою.

Тоді зав як закричить:

— Всі на боротьбу з довгоносиком!

— А тут іще, — говорив далі безносий довгоносик, — комсомольці заметушилися: «На вашій совісті довгоносик буде, як ви його не знищите». А на ранок мене ще й шпак дзюбнув! Я вже не знаю, що там далі буде, бо я до вас утікі А хто то так «Ростіть, ростіть...» голосно співає?

— Та то голова нашого колгоспу з бригадиром та агрономом! Нічого, хай співають! Ми їм покажемо, як співати, а не братися за обприскувачі!

— Все це, на жаль, буває! — сказав мудрий, обізнаний колгоспник, вислухавши оповідання про довгоносика. — З одним тільки я не згодний!

— З чим саме?

— А з тим, що довгоносик може бути в когось на совісті!

— Чому?

— Тому, що у тих людей, де довгоносик їсть буряки, совісті нема.