Про Дмитра Білоуса

Остап Вишня

Поет-сатирик Дмитро Білоус належить до, мабуть, чи не наймолодшої плеяди наших українських радянських поетів-сатириків та гумористів.

Чи до плеяди, чи до когорти?

Та, мабуть, і до плеяди, і до когорти або до обох їх разом.

Чому саме до плеяди або до когорти?

А це тому, щоб не сказати по-нашому, по-простому: до загону!

Уперше заговорив Дмитро Білоус під час Великої Вітчизняної війни, 1943 року, заговорив на повний голос, і голос той дедалі кріпшає, мужніє, набирає сили й авторитету серед читачів.

І вже тепер, перелічуючи наших сатириків та гумористів чи оглядаючи нашу сатиричну й гумористичну літературу, не можна не згадати про Дмитра Білоуса, навпаки, якось аж дивно, як подумаєш, тобі робиться: як же це, мовляв, так, що наша література могла перебувати без «Осколочним», без «Будьмо здорові», без «Добрим людям на здоров’я, ворогам на безголов’я» або без «Веселих облич»?

Ото такі назви мають окремі книжки Дмитра Білоуса, що вийшли по наших видавництвах 1948 року.

Мало?

Дехто каже: мало!

Воно, розуміється, що більше, то краще, хоч з другого боку: «Краще менше, та краще!»

Не будемо ми поета батіжком підцьвохувати, не будемо ми його й за поетичні поли притримувати. Хай пише!

Років Білоусові Дмитрові значно менше, ніж декому, гемоглобіну в його крові 99,9 процента, папір тепер у нас виробляють кращий, як колись виробляли на фабриці князя Паскевича у Гомелі, а ленінградські авторучки такі пішли, що куди тому Паркерові: сама пише, — встигай тільки по паперу її пересовувати та вільного від писання часу іноді думати.

Часу ще для Білоуса вистачить, ще багато — ми в це кріпко віримо! — він напише хороших віршів і видасть багато хороших книжок!

А Білоус сам прекрасно розуміє: самі вірші не пишуться, працювати все-таки треба!

І працювати наполегливо й сумлінно!

Розпочавши свою поетичну путь, Дмитро Білоус дуже хороших і дуже правильних «тичок» на тій путі понаставляв:

І коли поет шукає
Шлях між стріх і лопухів,
Він тоді не помічає
У житті нових шляхів.
(«Поміж стріх і лопухів...»)

А перед тим:

І коли поет воліє
Проїжджати на волах,
То читач наш червоніє
За кривий поетів шлях.
(Там же)

Отже, не між стріх, не між лопухів і не волами!

Нові творчі орієнтири! Нові, сучасні способи поетичного руху вперед...

А по стріхах, по лопухах, по волах (поетичних, розуміється!) — «Осколочним»!

Правильно!

Намітивши собі такий поетичний шлях, Дмитро Білоус пішов ним твердою й певною ходою, на манівці не збочуючи та пильно роздивляючись навкруги своїм гострим оком сатирика.

А око в Білоуса таки справді гостре, вміє підмічати все те, що вимагає уваги, і помічає він його навіть і тоді, коли воно хоче приховатися, залазить у щілинку, щоб звідтам шкодити нашому поступові вперед.

І слово в Білоуса знаходиться разюче, дошкульне, пекуче, так що «об’єктам» поетової уваги не можна сказати, щоб було спокійно та байдуже...

Гострого осикового кілка (так розділ у книзі «Осколочним» зветься: «Осиковий кіл») забив Дмитро Білоус у брудну могилу фашистів-гітлерівців та українсько-німецьких націоналістів.

Належне гітлерівцям:

Той наказ, що він накреслив,
Хлопці здійснили вночі:
Ворога в петлі піднесли
На належну височінь.

Належне псам — українсько-німецьким націоналістам:

Люди кажуть: — Ой, велике
Вам спасибі, ковпаки!
Гляньте: що не жовта пика,
То й блакитні синяки!

У творах на внутрішні теми Дмитро Білоус віддав належне так званому позитивному гуморові.

Колись, у «безконфліктну епоху», дехто галасував, що у нас, мовляв, все добре та гаразд, що негативного того в нас як муха капнула, навіщо, мовляв, його показувати, воно нетипове, — катай, Матюшо, про хороше та миле.

Ми дотримувалися, та й тепер дотримуємося, тої думки, що поруч гострої сатири, яка випікає все лихе, все те, що заважає нам будувати прекрасне майбутнє, має право на життя і отой позитивний гумор, твори, де теплою, лагідною усмішкою, дотепним, але прихильним словом треба похвалити, підтримати, показати як приклад наших прекрасних радянських людей, передовиків, новаторів, ударників.

Основне завдання сатири, розуміється, викривати, картати і випікати. Це так.

Але одне одному не заважає.

З так званого позитивного гумору складається розділ «Добрим людям на здоров’я».

Чудесний вірш у цьому розділі — «Колісник» — про колісника діда Михайла, що його і таких, як він, «колгосп Калініна у люди вивів...»:

Шумить пшениця колосом
А жито аж гуде.
І раде сонце колесом
По небу вгору йде.
. . . . . . . . . . . . . . . . .
Хоч там палій по світові
Пускає дим і чад,
Та колесо, брат, дідове
Не крутиться назад!

У розділі «В сім’ї не без виродка» поет пером сатирика викриває негативні явища в нашому житті.

Тут і «На словах — усе чудово», і «Актом стверджено...», де, за тим актом, «в водоймі утопивсь гусак», і «Ілько-хвалько», отой самий, що:

Ну, Ілько наш і «цабе»!
В нього меж немає, —
Всі говорять — він себе
Тільки й величає.

Розділ цей — гострий і дотепний.

Дмитро Білоус — майстер на дружні шаржі, пародії та епіграми на своїх сучасників.

Чимало також він працює в галузі перекладів: з російської (байки І. А. Крилова, Дем’яна Бедного, С. Михалкова), з білоруської (Богушевич), з латиської (Ян Райніс), з азербайджанської (Сабір), з осетинської (Коста Хетагуров), з вірменської (Аветік Ісаакян)...

Єсть у Дмитра Білоуса вірш з циклу позитивного гумору «Телятниця», присвячений Героєві Соціалістичної Праці Ользі Сердюк.

Так отой самий вірш, власне, не вірш, а корова, що про неї в тому вірші згадується, дуже підвела хоч і молодого, але дуже сердитого критика з газети «Молодь України» О. Лук’яненка.

Як підвела?

А так: узяла, гемонська, та й отелилася чотирма телятами.

А діло було так.

О. Лук’яненко написав, а «Молодь України» взяла та й надрукувала статтю про збірку віршів Д. Білоуса «Веселі обличчя», яка (стаття) зветься «На жаль, не весело».

Стаття та робить «могильний» висновок про творчість Дмитра Білоуса: «Та не всякі ще рядки та й на вірші схожі...»

Читаючи ту статтю, почуваєш, що кожний абзац ніби — тарарах голоблею, тарарах!

А взагалі, з тої статті виходить, що нема поета-сатирика Дмитра Білоуса! Нема — та й уже...

Так і вчувається, що, надрукувавши ту статтю, редакція хором заспівала:

Ой був та й нема,
Поїхав на річку,
Якби його чорти взяли,
Поставила б свічку!

А при чім тут, ви запитаєте, корова?

О. Лук’яненко картає Дмитра Білоуса: «Навряд чи вдало сказано «Корова отелилась телятами» (ясно, що не козенятами!)».

От бачите, як можна пересмикнути. У Білоуса чорним по білому написано: «Чотирма телятами».

Що це значить? Це значить, що трапилася надзвичайна подія, яка, натурально, викликала потік екскурсій до колгоспу! Та й не могла не викликати, бо народ у нас цікавий! Четверо телят!

— Поїдемо подивимось! Досвіду наберемось! Може ж, і в нас по четверо телят корови водитимуть?

А О. Лук’яненко, щоб підхихикнути — «Ясно, що не козенятами!», увів читача в оману. По-простому, набрехав.

Прочитавши це, можна Лук’яненкової рецензії далі й не читати, бо народна мудрість говорить: «Єдинажди збрехавши, хто тобі повірить?»

Дивує нас і спосіб виховання своїх поетів, що його (способу) добрала редакція «Молоді України»: голобля!

А Дмитро Білоус — комсомольський поет-сатирик, який почав працювати і працює здебільшого в комсомольській пресі, який і виріс, і росте далі із комсомольської преси.

Виходить: я тебе породив, я тебе і вб’ю!

Не треба вбивати: хай живе!

Такі-то діла!

Ну, нічого — буває! І це переживемо!

Дорогий Митя Білоусе! Хоч ви аж ніяким робом не Галушка, а я не Часник, та проте:

— Уперьод, Дмитре Білоусе! Тольки уперьод!