А чи...

Остап Вишня

Голова колгоспу пізньої осені зустрів колгоспного агронома та й каже:

— Драстуйте, Андрію Даниловичу!

— Драстуйте, Іване Михайловичу! — одповідає агроном.

— А чи не поїхати б нам оце на поле та подивитися, де ми будемо наступної весни кукурудзу сіяти? — ніби спитав і ніби сказав голова колгоспу.

— А чому не поїхати? — відповів агроном. — Треба було б поїхати, та ще, мабуть, устигнемо!

— Ну, встигнемо, то й встигнемо! — погодився голова колгоспу. — Час у нас іще є! Бувайте здорові, Андрію Даниловичу!

— Ходіть здорові, Іване Михайловичу! Час у нас іще таки справді є!

Так і не поїхали голова колгоспу з агрономом на поле подивитися, де вони наступної весни мають сіяти кукурудзу.

Потім іще якось зустрілися голова колгоспу з колгоспним агрономом.

— Драстуйте, Андрію Даниловичу! — поздоровкався голова.

— Драстуйте, Іване Михайловичу, — відповів агроном.

— Як по-вашому, Андрію Даниловичу, — запитав голова, — а чи не слід нам узятися за снігозатримання на дільниці, де ми маємо наступної весни сіяти кукурудзу?

Колгоспний агроном авторитетно заявив:

— Снігозатримання, Іване Михайловичу, як показали досліди на Святийбожесвятийкріпківській сільськогосподарській дослідній станції, збільшує врожай кукурудзи в зерні щонайменше центнерів на п’ять на кожному гектарі, отже, нам обов’язково слід узятися за снігозатримання.

— А як краще, Андрію Даниловичу, затримувати сніг на полях: щитами чи кулісами? А може, снігорозпашниками?

— Найкраще, Іване Михайловичу, розуміється, щитами! А можна й кулісами! Та непогано й снігорозпашниками! — авторитетно відповів колгоспний агроном.

— Так коли ж ми дамо команду розставляти щити на полі? — запитав голова колгоспу.

— А хіба вже сніг іде? — здивувався агроном.

— Ні, ще снігу немає, — відказав голова.

— Так навіщо ж щити, як нема снігу? — здивувався агроном.

— А як піде сніг? — запитав голова.

— Тоді й щитн поставимо! — сказав агроном. — Чого нам спішити?

— А чи не подбати нам, Андрію Даниловичу, про те, щоб угноїти та удобрити наше поле, де ми наступної весни будемо сіяти кукурудзу? — запитав голова колгоспу у колгоспного агронома.

— Угноєння поля, — авторитетно заявив колгоспний агроном, — та удобрення його мінеральними добривами, як показав досвід, різко збільшує, та не тільки збільшує, а, власне кажучи, вирішує справу врожаю кукурудзи! Це доведено і дослідами, і колгоспною практикою.

— Так, а чи не пора вже нам вивозити гній на поле? — запитав голова.

— А чого нам поспішати? — здивувався колгоспний агроном. — Час іще в нас єсть! Ще встигнемо!

— Ну, встигнемо, то й устигнемо! — погодився голова.

Коли голова колгоспу, було, зійдеться в правлінні колгоспу з колгоспним агрономом та почнуть говорити про те, яку користь дає для колгоспу кукурудза, так слухав би та й не переслухав.

— Кукурудза, — починав агроном, — це дуже корисна рослина. Вона і для тварин, і для свиней, і для птиці! Вона і на зелені корма, і на силос, і на зерно! Вона і до молочно-воскової стиглості, і в молочно-восковій стиглості, і після молочно-воскової стиглості... А як її сіяти квадратно-гніздовим способом, та до того ще й гібридним насінням, та до того ще штучне запилення, — так і господи ти боже наш! Молока того, молока! А сала того, сала! А птиці! А в Америці! А в штаті Айова! А в Небрасці! А в Міннесоті! А в Техасі!

Голова очі заплющить та слухає, слухає, слухає...

Слухає і в голові прикидає: на гектарі п’ятдесят центнерів у зерні, шістсот центнерів у зеленій масі!

Це вам:

Молока на фуражну корову — по три тисячі літрів! Мінімум!

М’яса й сала в живій вазі на сто гектарів с.-г. угідь — сорок центнерів! Мінімум!

Свинини в живій вазі на сто гектарів ріллі — двадцять п’ять центнерів! Мінімум!

Яєць на курку-несучку — триста шістдесят п’ять штук! Яка шкода, що рік має всього тільки триста шістдесят п’ять днів, а не чотириста! Було б по чотириста яєць на курку-несучку.

Агроном співає, а голова слухає та мріє, аж поки ланкова Ганна Пшенична не прийде та не скаже:

— А чи не пора, товариші, вже щити на полі становити та гній вивозити? А то буде нам, як і минулого року, що сором було людям ув очі глянути! Знову ж кукурудзу по озимині будемо сіяти!

— Встигнемо! Самі знаємо, що й до чого!

Сидів оце писав, писав та й замислився.

Коли ось сорока в одчинену кватирку.

— Чого тобі, скрекотухо? — питаю.

А вона мені і наскрекотіла, як минулого року вродила кукурудза у двох сусідніх колгоспах Гребінківського району на Київщині.

У колгоспі с. Лосятин урожай був у зерні 38,8 центнерів з гектара, а в качанах 51,9 центнерів.

У колгоспі с. Вінницькі Стави зібрали кукурудзи в зерні 11,2 центнерів, а в качанах 16,6 центнерів з гектара.

Чому?

Лосятинці сіяли по бурячищі, землю як слід угноїли й удобрили, в зріджених місцях кукурудзу підсівали, як слід обробили.

Вінницькоставищани говорили, мріяли і все один одного запитували:

— А чи не час?

— А чи не пора?

— А чи...