Данину юності віддам
І більш писать не буду.
Тебе, розхристаний мій ямб,
Як дівчину, забуду.
У тих полях, де я співав,
Женці хліба посіють.
Дівчата ті, яких кохав,
Дітьми розбагатіють.
Гріхи, замолені давно,
Під старість не згадають.
Як біле молоде вино,
Я також переграю.
Лише сновиддя золоте
Іноді наснується
Про давнє і дзвінке! Про те,
Що плаче і сміється.
Коли у відблисках вночі,
Крізь сполохи, крізь громи,
З трофейним ямбом на плечі
Ішов я в невідоме.
1945, Мор
|
|
|
