Скік в стремена, давай драла...
Аж що за одмінок?
Стріха в хмарах заблищала,
І мріє будинок.
«Виграв справу! Бач, псяюха,
Здихавсь, мов скажений.
Ну, тепер скупайсь по уха
В водиці свяченій», —
«Змилуйсь, свате, я в сій зроду
Лазні не купався».
Скорчивсь, зморщивсь — шубовсь в воду
Та й назад порвався.
Захлинувся, чхнув і приснув,
Тричі закрутився,
Тричі тупнув, тричі свиснув,
Аж шинк затрусився.
Хмара, як ніч, налетіла,
І сонце сховалось;
Галок, круків, ворон сила
На стрісі зібралось!
Крукають, кавчать, мекечуть
Всіми голосами:
То завиють, то шепечуть,
Бряжчать ланцюгами!
«Ну, Твардовський, другу справу
Виграли чортяки!» —
«Не кваптесь лиш: ще на славу
Втру я вам кабаки.
Куць програв, куць виграв справу.
Ще як доведеться.
Виграй третю, — глянь на лаву:
Що тобі здається?
Цмокнись з жінкою моєю,
Вона твоя буде;
Як я жив на світі з нею —
Про те знають люде.
Будь ти їй за чоловіка
(Остання умова),
Присягайсь любить довіка,
Та тогді й ні слова!
Нехай піп вам руки зв’яже.
Тепер, по сій мові,
Люде добрі, що чорт скаже? —
Бувайте здорові!»
А чортові не до соли:
Хвостиком киває,
Ніс скопилив, мов гринджоли,
І дверей шукає.
Стриб по хаті, хап за клямку,
Твардовський — по пиці,
Трісь по гирі — розбив шклянку
І горщик з полиці.
«Ей, не бийсь, кажу, Твардовський!
Гвалт, рятуйте, люде!
Бо вилаю по-московській —
Сором слухать буде».
А тим часом скік к одвірку —
Ну цапом стрибати!
З прогонича зуздрів дірку —
Та й шморгнув із хати.
«Ой, держіть, ловіть псяюху!» —
Усі загукали,
А псяюхи нема й духу:
Поминай, як звали!
«Жінко люба, годі плакать, —
Твардовський озвався, —
Хотів з чортом вас посватать —
Та й чорт одцурався.
Мабуть, всі чорти — бурлаки,
Та ще й розум мають,
Знають, де зимують раки —
Од жінок втікають.
Може, в пеклі інше діло,
В нас сього немає:
Жінка гризе душу й тіло,
Мужик попиває!
Нуте ж, хлопці! Швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!
Горілки давайте!»
|
