Через Вишневу гору

Євген Гуцало

Вчора, теплої травневої неділі, коли сонце сміялось у небі, як золота крашанка, якось так сталось, що сусіди позбирались на гостини до Федора Партики, колгоспного теслі. Хазяїн виставив на стіл залитої смальцем домашньої ковбаси, квашеної капусти в шуляках, драглів, зварених зі свинячої голови та зі свинячих ратичок. Гості, звісно, прийшли не з порожніми руками, особливо ж — Марійка Чорномаз, яка повикладала з коша й печеню курячу, й карасиків смажених, і горнятко запахущої телятини, запеченої з грибами, й ще якихось чудернацьких фігурних пундиків із маком та медом.

Сиділи за столом, причащаючись і пригощаючись, а що Лизавета, жінка Федора Партики, лежала недужа тут-таки в ліжку, то чоловік подавав їй усе в постіль — і шмат пирога, й кусень рум’яної шинки, й карасика засмаженого.

— Даруйте, людоньки, — знай повторювала Лизавета, жовтіючи над білою подушкою змарнілим місяцем змученого обличчя, — що ні встати не годна, ні опоштати вас...

Лизавету, хвору на цілий оберемок усяких болячок, чоловік кілька разів клав до лікарні, звідки її, трохи підлікувавши, виписували, а оце місяць тому взагалі сказали, щоб лікувалась удома. Вона переживала, що на схилі життя повисла каменем на шиї в чоловіка, який годив їй і доглядом, і ліками, й терпінням, ставши біля неї і за няньку, й за годувальника.

— Їжте, людоньки, й не майте зла в душах на мене...

— Слухай, Лизавето! — наче аж просурмив іскристим голосом Клим Зозуля, вже трохи покучерявівши розумом від випитої чарки. Він у їхньому сільському побуткомбінаті був і за фотографа, й за майстра по лагодженню телевізорів усіх марок та пральних машин. Сухий і кощавий, досі вабив жіноче око дикуватою, хижою вродою, мимоволі навіваючи схожість із куницею чи ласкою. — А чого це ти завела такої сумної, наче з білим світом прощаєшся?

— Бо й прощаюсь. Тільки не з білим світом, а з вами.

— А ми хіба на тому світі, а не на цьому разом із тобою?

Напівлежачи, Лизавета шелестіла зів’ялими словами. Мовляв, добре, що сусіди позбирались у такий день, от вона й попрощається з ними. З її щербатим здоров’ям скільки вже зосталось? Із горобиний скік зосталося. Сама з Куманівки, то перебереться назад у Куманівку, там сестра живе самотою, до сестри й притулиться. Сестра обійде й догляне, бо жінці легше глядіти недужу жінку, ніж чоловікові. Своєму Федорові зла не зичить, тільки добра, то чого це він має мордуватись коло неї?

Зів’ялі слова шелестіли, мов сумна осіння трава на холодному вітрі, а Федір, накібчившись за столом, мовчав і лиш крутив пальцями шильце гострого вуса. Полум’я гостинного застілля пригасло, наче в його жар вилито відро води.

Марійка Чорномаз, лукава сільська щебетуха, що вміла перещебетати і великий жіночий гурт; зацвіла солодким усміхом:

— При якій тямі, а таке придумала, Лизавето!

— Не сама придумала, а з Федором, — сказала.

— А тобі, Федоре, не жалко свою жінку спроваджувати на чуже село? — це Клим Зозуля.

— Куманівка не чужа, там рідня, — відказав хазяїн.

— Але ж куманівська рідня тобі віддала Лизавету!

— Я своїй жінці не перечу: хоче в Хвощівці — хай у Хвощівці, хоче в Куманівці — хай у Куманівці. Так, Лизавето?

— А так, — потвердила. — Через Вишневу гору — і вже в Куманівці.

— Завтра й перевеземося, — сказав Федір Партика. Спідлоба хлюпнув закаламученим поглядом зелено-жабуристих очей по гостях і додав: — Тут не я командую, а Лизавета. Хоче перебратись до сестри, хай перебирається. Та й на могилки піти до батька й матері треба...

— Маєш «Жигулі», то перевезтись не штука, — мовив Клим Зозуля, зблискуючи гострим, як сокира, лицем. — А тільки про таке чувати не доводилось...

— Лизавето, — мовив стемнілий, як дощова хмара, Партика. — Ти скажи сусідам, що доброю волею, а то ще набалакають...

У Лизавети цвіли очі на жовтому виду, наче хлюпались вогники, які можуть погаснути навіть від кволого подуву.

Застілля вже не шуміло осокою поривчастих голосів, а лиш зрідка шелестіло, сплескуючи й крутіше, аж доки той шум людських голосів виліг. Гості розтеклись по домівках, бо в такий день знайдеться клопіт, ще й до себе додому сподівайся гостей...