Є до кого в світі притулитись
І молитись, впавши небом в суть, —
Твої вічні і стосвічні липи
Крилами пахучими знесуть.
Пилюга твоїх доріг рядняних —
Золотий пісок на всі слова.
Ви зріднили родом, ви зрідняли
Все, що світ бляшаний розривав.
Всіх джерел безсмертні точні вина
З пазухи твоєї свіжо б’ють.
Ти — найпотаємніша кровина,
Забуття горбате незабудь.
Грецьких амфор скіфський лютий попіл
З кров’ю материзни перетерп.
Тут на дні пшеничнім пів-Європи —
Захлинув броні бездонний степ.
Мої вічні ще й стосвічні липи —
Мої бджоли ваші груди ссуть.
Є до кого в світі притулитись
І молитись, впавши небом в суть...
|
|
|
