I
Квітка з кактуса — вогонь
З кам’яних тріпоче скронь.
Чом же випало мені
По ці квіти кам’яні
Йти?
Та й вона не кам'яна,
Квітка дивна, осяйна,
А руда така, руда,
Лиха доля молода
Пахне.
Я — нічого. Він мені
Не дає вергати дні
Вільні.
Розпросторив. Розвергав.
Дні ув’язнив.
Закував
Божевільні.
Він десь там.
В Галичині.
Хай Павличко його дні
Пестить із Лубківським.
Може, Федорів — до рук
Їм це більш.
Іваничук
Хай в роман загорне.
Чом же тут, немов на сміх,
Тут гуде ковальський міх,
Ти клекочеш, горно?!
Так, ковальський сину, ти
Випрямив мої хребти,
А було їх зо сто,
Випрямив, розпрямував,
На пустопаш розкував,
Просто
Сто прямих моїх постав
Ти поставив, розпростав.
Хай ходять.
«...не люблю русинів...» Ти!
Як ти міг! До німоти!
До гіркої гіркоти
Крик цей ріже.
Гей шмагає по губах.
Вогонь кактуса запах.
Сонце свіже
Викотилось з каменю,
Квіткою кропив’яною
З кактуса горить...
Ти чому такий рудий?
Бо вогнем ти молодий,
Бурею, спротивом,
Жаром лютим, розумом
Розпростореним
І заглибленим
Зануртованим коренем...
Але чому ти?
Я ж східняк. З орбіт Дніпра
Мені випала пора,
Мені вилетіла доля
Запрягти сто Пегасів
З випрямленими хребтами
І зорати півморга... чи як там у вас?
І зорати півмільярда поля.
Півмільярда — чого?
Розмахнувся... з батогом іронії
Ти стоїш й не ворухнешся,
В руді вуса не смієшся
І не плачеш.
А що ти цим батогом значиш,
Коли літак до того батога
За два метри не долітає,
Додому вертає,
Боїться іронії...
На сивій твоїй скроні є
Прошва одна золота.
Руда, варто б казати,
Хай слово назад верта,
Невпрогорт цього слова,
В ста горнах горить це слово,
Горнеться слово.
Граниться слово-мета!..
Метал рудий тече.
Князю Іване, коло тебе так гаряче!..
II
Коли вродився ти Іваном
В краю, що стогне од щедрот,
Гряди з витанням нездоланним:
«Коли ж ми збудемось в народ?!»
Гримлять епохи. Крячуть бомби.
Апокаліпсису виття.
А ти виводь із катакомби
Народ свій, мов сліпе дитя.
Затятий, каторжний, буранний,
О, як болить тобі шлея!
З університетських кафедр гнаний,
Вкраїна — кафедра твоя.
Здирай з очей лиху полуду,
Хай він пручається в диму,
Зіниці промивай від бруду
Гей, стовидющому йому!
Він бачить вже. Він вже зоріє,
Хоч оббрехали сліпаком.
Він — на зорю йде. В тій зорі є
Вогонь, розверганий Франком.
Вродився каторжним Іваном
І сонце котиш звіддаля.
Ти впрігся в плуг. Ти в плузі — паном.
Твій переліг — уся земля.
Коли вродився ти Іваном,
Ти бід і лих ковтнеш в сто крот,
А станеш вічним, нездоланним,
Бо ти — Іван, бо ти — народ...
|
