|
П’ятнадцять літ — 1902—1916 роки — він мовчав. П’ятнадцять літ картали його за мовчання.
Питаєте, чому я все мовчу,
П’ятнадцять літ лютую німотою,
П’ятнадцять літ я корчусь від плачу.
Що ж! Тільки плач на мене йде ордою.
Заціпило запечені вуста,
Зробило, не зродило без’язиким,
І тільки ломить руки німота
Над веліїм Стефаниковим риком!
Так, я трунар уже п’ятнадцять літ,
Бо кожне слово — то лиха обмова,
Гойдається мужицьке тьмище бід
На шибениці страченого слова...
І я спитаю: чом ви мовчите,
Коли я вам підняв таке громов’я
І горе люду, чорне і тверде,
Боров, як борють власне безголов’я?!
Я вас питаю: як у пеклі дня
Ви, словом не розтерзані, живете,
Як вам смакують, о лиха бридня,
З крові новел підсмажені котлети?!
Я ж вам гармати слів повиставляв!
Я ж ніс за вас камінного хреста,
Аж захлиналась у сльозах земля!
Так чом же вам заціпило вуста?!
|
|
|
