Слова ці вражають і серце, і глузд,
І їм не шукайте заміну.
Слова ці вишневі з Сосюриних вуст:
«Любіть Україну! Любіть Україну!»
Вони запеклись — ці вогненні слова,
Писались штиком у воєнну годину
На штурмах дніпровських, в кривавих ровах:
«Любіть Україну! Любіть Україну!»
Писав їх москвич, і башкир, і грузин,
І кров’ю, ступивши на міну,
Писав України коханої син:
«Любіть Україну! Любіть Україну!»
А потім вони, ці священні слова,
В поетовім серці сповиті,
Аж обертом йшла золота голова,
Солов’ями гойдались на вітті!
І ось вони, буйні такі, голосні,
Звучать на небесній орбіті,
Це їх космонавт заплітає в пісні —
Душа їх співає в зеніті!
Я чув ці слова — від душі до душі —
В космічних сибірських просторах,
Шептали їх псковичі і латиші,
Рокотали вірмени у горах!
Такі вони точні, мов подих, мов дих,
Хто топче їх — стане на міну:
«Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!..»
Ми любим її — карооку таку
В мільярдному морі пшениці,
Де сонце лежить, мов дитя в сповитку,
Де вічні ширяють зигзиці.
Поете мій! Клятвою гордо клянусь
Слова ці знаменом нести до загину,
Слова ці вишневі з запечених вуст:
«Любіть Україну! Любіть Україну!..»
|
