|
Братам Тютюнникам
Розчахнулось віття
Молодого саду —
Сип-но самосаду,
Розкурим досаду.
Розбуялись грози,
Нудьга на подвір’ї,
Як ті сиві сльози
В чорному повір’ї.
Розлетілись роки,
Розчахнулась доля —
Чи ж крилом з’єднаю
Груди неба й поля?!
Отака розпука,
Туга та й стоорла —
Ядучі димове
Стали серед горла.
Та не зломить вітер
Крила мого саду,
Сип-но самосаду —
Розкурим досаду...
|
|
|
