...Сьогодні наш шлях — через Дніпро. Погляньте на берег, що перед вами. Там Київ, українська земля, там діти і дружини, батьки і матері, брати і сестри. Вони чекають на ВАС!..
Із звернення Військової Ради 1-го Українського фронту
— Чого ти там, діду, стоїш над Дніпром?
Чого ти там, діду, махаєш веслом?
— Стою, бо чекаю на ваші полки.
Я — Кий-перевізник з цієї ріки.
— Дідусю, стривай, кулі сиплють як град.
Дідусю, лягай, бо накриє снаряд.
— Кінчай теревені, сідай у човни.
Смолою століть просмолились вони.
Од Лаври б’є німець з гарматних пащек.
На острів Козачий пливи мені, Щек.
Ти ж, брате Хориве, прямуй на прорив. —
На весла століть налягає Хорив.
— А хто там на кручі стоїть як мана,
Ще й руки заломлює, самотина?
— То Либідь-сестриця, закута в дротах.
Шугає тевтонський над Либіддю птах.
— А що то за дивні-предивнії тони?
— Повішені дзвонять, мов київські дзвони!
Заложників тисячі там, на Подолі,
Замучених, гнаних, без хліба і солі.
— А що там клекоче крізь погар-пожар?
— Начинений людом лихий Бабин Яр.
— А там ген тріпоче вогненний намет?
— Там стогне підпалений університет!
— Які ж бо дими Київ наш облягли...
— Як пекла два роки — то скільки ж золи?!
Вогненний завис понад річкою шквал.
До Кия старого іде генерал,
А Кий йому в каску води набира —
Ватутін п’є воду священну з Дніпра...
|
|
|
