Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Іван Франко у революційному Києві 1905 року

Іван Драч

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Івана Драча
Вічний революцьонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
Іван Франко
Од колотнечі Львова він тікав,
Од провінційних зашкарублих видив.
Веслом на Київ веслував рукав,
Столом зашмуляний, — і в натовп тіло кидав.

Зринай, поете, з журної журби,
Зривай крило в зажмуренім польоті.
В кишенях сплять, як зморені раби,
Скоцюрблені ручища в креозоті.

Плутарх під пахвами. Горбатий букініст
Зідрав своє, нюхнувши здобич ласо.
Встає бульвар на тополиний зріст,
І місто диха бунтом і Тарасом.

Плечистий гамір гусне навкруги,
Кипить студентство на тарелі площі,
І рве офіціозні береги,
І топче маніфесту теплі мощі.

Фальцет жандарма будяком зроста,
І тулиться охранка рідним братом —
Чигає мста, державна і проста,
Та буйна пісня трощить зуби ґратам.

Жаскі слова тасуються в ряди,
Рвуть пуповину в чесному захланні,
Стартують з тебе, матірно руді,
Щоб прикипіти в смерті чи в повстанні.

Це стовковисько, цей картатий тлум —
Студентство, робітництво, шпики, зайди —
Змісили в пісні волю, віру й глум,
А пісня свіжа — щойно втерла заїди.

Ген диригент, твій сивий побратим,
Змахнув крилом над розпашілим хором,
І двигнув гімн своїм плечем твердим,
Аж крекнув город, затаївшись хворим.

По Володимирській — басують дончаки,
По Володимирській — на гімн, на хор, на мітинг
Летять, спішать, смородять козаки,
Щоб свіжу пісню крівцею помітити.

Хористи дужі, скупчившись кущем,
Взяли на руки Лисенка, як спротив,
І диригент повів плечем-плащем,
І гімн підвівся дивен-ясновроден.

Цей гімн — похресник з кодла теплих рим —
Уже авторитарним став потому...
І пульт живий, і диригент над ним
Одкочувались з того людолому.

Зринай, зухвальцю, з журної журби,
Зривай крило в зажмуренім польоті.
В кишенях сплять спрацьовані раби —
Скоцюрблені ручища в креозоті.

На прив’язі охранки з метушні
Прорветесь ви крізь пащі конституцій
До хати, де мелодії рясні
Так попасом на клавішах пасуться.

І стрінетесь ви знов чоло в чоло
По тій горбатій, цареломній праці,
І скатерка пожмакне під столом
Од ламаних твердих жестикуляцій.

І знов у скроню вдаряться рядки,
Аж руки засудомить в чорнім поті —
Тож знов на ніч занурюй струпаки
В смердючім, як охранка, креозоті...