Вже наступає юність року,
Нове лице вже пахне всюди!
Нарешті у тяжку мороку,
Але й щасливу, рвуться люди.
Погідна праця хлібороба.
Ударить хрущ в струну над хатою.
Вже стік для вод — весни утроба —
Дбайливо чищена лопатою.
Щасливий селянин весною.
Та щастя дивиться очисте,
Хто з радістю од бруду й гною
Канал в душі своїй очистить.
Тілесні мають переваги
І бевзі з пихою гордливою.
У смерть, що всім готує цвяхи,
Йде глупа старість нещасливою.
Душі своєї володіння
Ти переглянь безжальним оком —
Яке ж покільчилось насіння?
Погані трави рви жорстоко,
Найшвидше рви терни й ожину —
Багатство глушить слово Боже,
Капусту дику, що без впину
Розкорінилась, цибулину,
Що розстелила хтиве ложе,
Зірви і викинь аж до тину —
Брудна їм похіть не поможе!
Пошвидше ти занось сокиру,
Коли там вигналась кедрина, —
Не любить Бог людину щиру,
Коли прегорда ця людина!
Буває й так — на деревині
Вовчки зростають непотрібні,
Зітни ці пагони дитинні —
Хай руки святяться несхибні!
Бо коли хтось священні книги
Лиш пригубив, а де ж там — до дна!
То корчить вченого від пихи,
І суть ножа тут — благородна!
І навпаки: прекрасні квіти
Пести, охороняй, юначе,
І в квітах будеш ти сивіти,
Сам будеш квіткою неначе.
Насамперед плекай ти пильно
Цвіт непорочності — мудрішай,
Як пахне він, як диха вільно,
Сковороді він найлюбіший!..
|
