Ой ти дівчинонько, моя вір’янонько,
У тебе личенько — рум’яне яблунько.
А твої вустонька, а твої губоньки —
Звелись пелюстоньки з вогнем докупоньки.
Ой не так вустоньки, як тільки ти сама,
Як на бумазі вся перцем написана.
Писали ж, ладили в темнаві ноченьки,
Списали, зладили хупаві оченьки.
Та ще й при місяцю, ще й при горішечку
Пустили в кароньки лукавцю кришечку.
Ой малювали влад ті малярове,
Намалювали вряд тонюні брови.
А вже при соненьку, при жайворіненьку
Рівняли брівоньку та й під шнурівоньку.
Аж надірвалися з того старання.
Це моя дівчина — кажу зарання...
|
|
|
