Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Шабля Богдана Хмельницького

Іван Драч

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Івана Драча

«Сабля гетмана Богдана Хмельницкого: черен из слоновой кости, украшенный вырезками на нем (в котором была инкрустация), в серебряных, вызолоченных, с чернью репейках; перекрестье рукояти — литое, серебряное, вызолоченное, с гравированным орнаментом с чернью. Длина прямых (защитных) дужек с шариками на концах рукояти 2 5/8 вершка, длина клинка 1 аршин 2 1/4 вершка (92 см), ширина у рукояти 7/8 вершка. Клинок слегка вовнутрь углубленный, к концу немного расширен и кончается ельманью обоюдоострой. На клинке награвировано латинскими печатными буквами у пятки клинка Bogdan Chmielnicki и вдоль клинка — изречение стихами:

Szczo pod Zborowyem Zbarazem slawy zarobyly
Toy pod Boresteczkom na holowu utratyly
Ne bulo sie na lachow swoyh porywaty
Y wskok za nemy utykaty
To ne bulo by w naszy slawy utraty.

На оборотной стороне клинка награвирован крест. Ножны деревянные, обтянутые черной кожей. Устье, наконечник и две широкие обоймы о кольцами серебряные, позолоченные, украшенные гравированным орнаментом с чернью. Клинок покрыт раковинами. Сабля приобретена собирателем украинских древностей Василием Васильевичем Тарновским. Сабля кустарного изделия».


З «Каталога украинских древностей В. В. Тарновского», виданого в 1898 році
Що воно за шабля
Висне на стіні
В музеї в Переяславі,
В історії на дні,
Грає, сонцем блискає
І тобі й мені?!

В шаблі відбивається
Гетьманська булава.
Піхви сріблом саджені.
Шляхта, татарва.
I Bogdan Chmielnicki —
Латинкою слова.

Шабля-нещадимиця,
Богданова жона,
Що вона розказує,
Проказує вона?
Що вона прошіптує,
Вишіптує із дна?

Як рада в Переяславі
Дивилась на Москву,
Тримала шуйця шаблю,
Десниця — булаву,
Бо шабля волю важила,
Свободоньку живу.

Як гетьман впростяж глянув —
Чуби мов ковила.
А ти дзвеніла в піхвах,
Як в вулії бджола,
Дзвенюча незрадливиця
Козацького крила!..

Богдан журився люто,
Як смерть гострила ніж,
Кому ж віддати шаблю?
В землі зітлів Тиміш,
А Юрчик вріже пальчика,
Вмирай, а правду ріж!

Хилилася у гетьмана
Старого голова.
На вістрі шаблі сховано
Всі вольності й права.
І скільки важить шабля —
То стільки й булава!

Куди ж тобі, пропащій,
Дамаського крила?
Таж скільки крові скапає
У матері з чола,
Аж доки знов ти вернешся,
Як у льоток бджола!

Чи ти тоді дзвеніла,
Гартована душа,
Чи ти тоді летіла,
Щоб дати одкоша,
Як кості попеліли
Богдана й Тимоша?!

Юрась носив при боці.
А ти, як смерть, важка,
А булава ще важча —
Не втримала рука.
Козак тримає шаблю,
А шабля — козака!

Навів він турків много,
Як у маю води.
Кляли його нікчемство
І села, й городи.
Годив Юрась султанові,
Годив — не догодив.

Як Магомет Четвертий
Уперся в Кам’янець,
Трощив тоді ікони
Султанів жеребець,
А шаблі світ-Богдановій
Шабаш. Амінь. Кінець.

Тримай, козаче, шаблю,
Це з правіку закон!
Не втримаєш, то в спину
Стріла тобі й прокльон,
Хоч звешся «Князь Сарматський
Георгій-Гедеои»!

Летів гетьманич в прірву
У пору ту лиху,
А посполитство в ярмах —
В сморідному льоху,
А шабля родить волю,
А булава — пиху...

Куди ж ти, шабле, їдеш,
Геть полишаєш нас?
Рипить в султана гордо
Козацький шабельтас.
В Стамбул душа Хмельницького —
Це що за обертас?!

О шабле-полонянко,
Нам волю спороди!
Куди ж ти, закривавлена,
Куди ж ти мчиш, куди,
Не можеш ти без крові,
Як огир без води.

Я бачу тебе, шабле,
В султана на стіні
На килимі персидському,
В німій самотині
Між ятаганів вигнутих
Ридаєш ти мені.

Ти двісті літ в неволі,
На каторзі була,
Тебе гострили, шабле,
Й до нашого чола, —
Яка ж тебе нам доля
На подив зберегла?

Мабуть, козацька слава,
Богданова жона,
З непотребу іржавого
Виводить знов вона —
І шабля аж в Софії
На ринку вирица!

Імперія Турецька
Вже смажилась в огні,
Вже сонце волі тьохнуло
Болгарській стороні —
Знов шабля наша блиснула
В історії на дні.

Купив один болгарин
Богданове тавро.
Та це ж не шабля — блискавка!
Це з сонця грім-перо!
Ти вродиш гору, мишко,
Чи вродиш миш, горо?!

Вітають визволителів:
І Скобелєву враз
Прив’язується давній
Козацький шабельтас,
Дарунок за геройство
Вам від болгар — від нас!

І з шаблею Богдана
Він на Стамбул ішов,
Розтяв у Сан-Стефано
Він оттоманський шовк
Шаблею нещадною
Собі до підошов!

Так шабля знов засяяла
У визвольній руці.
Богданова б’є заново —
Тремтіть, лихі людці!
Болгарська й наша воля
Відбилась в шаблі цій...

Куди ж ти знову, шабле?
Ти виснеш на стіні
У Скобелєва в Пітері.
Вже генерал в труні,
А ти вже знов ховавшся
В історії на дні.

Та продають вже родичі
Набутки вояка,
І шабля знов поблискує
Мов блискавка яка,
Вилискує, полискує
Гартованка метка.

А меценат Тарновський
Чигає тут як тут.
Купує тебе, вписує
В козацький свій компут —
Тобі додому стелиться
Чернігівський маршрут.

Шабля-нещадимиця,
Богданова жона,
Таке вона розказує,
Проказує вона,
Таке вона прошіптує,
Вишіптує із дна!

За нас ти, шабле, дихала
В кривавій боротьбі.
І орденом Хмельницького
Засяяв час в тобі,
В буйній, невпокореній
Свободі — не рабі!

В шаблі відбивається
Гетьманська булава.
Піхви сріблом саджені.
Шляхта, татарва.
І «Навіки разом!» —
Не вічні ці слова.

То шабля долі нашої
В музеї на стіні
У древнім Переяславі —
В історії вікні
Грає, сонцем блискає
І тобі й мені!..