I
На сто колін перед стома богами
Я падаю: прийди мені, прийди.
Звучать лихі немилосердні гами,
Несуть журу холодні поїзди.
А як же ти, а як же ця молитва,
А як же ця змордована клятьба
І рук моїх заломлена гонитва
За тим, що зветься доля і судьба?
Я сто століть затято колінкую,
Я сто століть підводжуся з колін.
Як золоте ім’я твоє зачую —
Віддам і світ, і це життя взамін.
Живу, живу лише єдиним кличем,
Бо світ цей — наш, а ти і я — це ж ми.
Занурюся до рук твоїх обличчям,
Не вирину із ніжної пітьми.
На сто колін перед стома богами,
На сто століть єдине лиш — прийди!
Візьми мій світ жаждивими руками
І в поцілунки небо зазвізди!..
II
Розвиднилась тобі береза білим-біла,
Це я тобі стою — тривожна і смутна,
Так забіліла вщерть, так щемно забриніла
Різкого болю снігова струна.
Без тебе я стою у тонкостанній кризі,
Березово стоїть мій невигойний біль,
Корою тріпочу, немов листок у книзі, —
Березово кипить навколо заметіль.
І ким це так дано, ще й вічно припечатано,
Що ти є тільки ти — нема ж тебе давно!
Киплю я на вітрах, а серцю буйно-чадно,
Підвівши тіла ніжне знамено.
І хай воно тобі розкотисто біліє —
Хай хурделить воно і сном прогірклим б’є.
Кругом — стіна лісів, кругом — кипить і віє!
Березі білий світ мій біль передає...
III
Ми — двоє крил.
І ти, і я.
Ти — двоєкрил,
Бо я — твоя.
Ми — двоє вуст.
Тобі й мені
В губах цих глузд
На самім дні.
Ми — двійко серць,
Мов подих — тьох.
Затятий герць,
Звитяжці — вдвох.
Вдвох — переможці,
Вдвох — переможені.
Втоплені — в ложці.
В краплині кожній.
А океани —
Нам по коліна,
Подвійні рани —
Віно до віна.
Вдвох — безневинна
Одна вина,
Вдвох — таїна
Одним одна...
IV
Без тебе світ — це тьмавий морок,
Без тебе не біжить вода.
Без тебе кожен камінь — ворог,
Подушка каменем тверда.
Без тебе сонце — повне ночі,
Без тебе ночі — без кінця,
Для тебе ж ночі я доточую,
Для тебе — місяця-вінця.
Без тебе небо — повне криги,
Стоять в душі самі льоди.
Без тебе світ — це ж тільки крихти
Моєї зимної біди.
Без тебе, що мені без тебе —
Нема мене на всі світи...
Тож нахились блакитним небом,
Тож святом сонця освяти!..
V
Квітує серце — ми вже квити,
Рука квітує до руки.
Із вирію вернулись квіти,
Розквітли в небі ластівки.
Тамую серце — аж до неба
Воно так б’ється в цілий світ,
Палає серденько квітнево,
Аж сонце заздрить слід у слід.
Усе в крилатому промінні.
Нема ні смутку, ані сну.
Крилаті брови ластів’їні
Несуть на крилоньках весну.
Щасливе серце — ти щедротне,
Та душу милому покрай,
Бо сонце заздрісне, супротне,
Йде по губах із краю в край.
Ой світе мій, ти весь — з любові,
На ній стоїш, а не впадеш.
Налито келихи святкові,
Святкує сонцем срібна креш.
Із вирію вернулись квіти,
Розквітли в небі ластівки...
Ой світе, світе, юний світе,
Мій зацілований такий!..
|
