Так мені добре в цій печалі,
Хоч так болить мені ця мить.
Чи крила склав свої зухвалі,
Чи серце спалено щемить?
Так тяжко дійсне тихе диво
В своє минуле загортать,
Бо щойно відбулось правдиво,
А вже минулось — мить як тать!
Так мені смутно в цій засмуті,
Та я за радість не віддам
Печаль цю, що лицем до суті,
Ці сльози, віддані вітрам.
І мить горить, як тиха свічка,
І руки ламле, як вдова,
І радість дивиться в два вічка —
Риданням заздрість обрива...
|
|
|
