Синичка малесенька, наче колібрі,
Якось-то існує в своєму калібрі,
Така вже мацюсіиька, наче мізинчик,
Та де той мізинчик — його половинчик,
Синичка стукоче у шибку й питає,
Чого це її ще і досі немає,
Пора вже їй бути, як мала вже бути,
Бо день нині грає — з вишнівкою бутель.
А хто її вип’є, пломінну вишнівку,
Ледь-ледь нахиливши веселу голівку,
А хто ж розкуштує вишнівку веселу
І в світло зав’є невеселу оселю, —
Питає синичка, пташина маленька,
Летючого сонця учеписта жменька,
Така вже мацюсінька, наче мізинчик,
Та де той мізинчик — його половинчик.
А що мені тій синичині казати,
Що ти не літаєш, що в серці — сльоза ти...
|
